Автори: By Mark Mazzetti, Julian E. Barnes, Tyler Pager, Edward Wong, Eric Schmitt and Ronen Bergman | The New York Times
Переклад: https://t.me/in_factum
Впродовж кількох тижнів Сполучені Штати та Ізраїль таємно обговорювали можливість військового удару по Ірану. Однак останнім часом чиновники адміністрації Трампа почали переговори з іранцями щодо майбутнього їхньої ядерної програми. Ізраїльський лідер хотів переконатися, що ці дипломатичні зусилля не завадять запланованій операції.
Майже три години двоє лідерів говорили про перспективи війни, навіть називали можливі дати удару, а також обговорили малоймовірну можливість того, що президенту Трампу все ж вдасться домовитися з Іраном.
Через кілька днів президент США публічно висловив скептицизм щодо дипломатичного шляху. Він відкинув попередній досвід переговорів з Іраном, назвавши його просто «роками балаканини». Відповідаючи на запитання журналістів про те, чи хоче він зміни режиму в Ірані, Трамп сказав, що «це, здається, найкраще, що могло б статися».
Через два тижні президент повів Сполучені Штати у війну. Він санкціонував масштабну військову операцію спільно з Ізраїлем. Удари швидко вбили верховного лідера Ірану, зруйнували цивільні будівлі та військові ядерні об’єкти, занурили країну в хаос і спровокували насильство по всьому регіону. Наразі загинули шестеро американських військових і десятки іранських цивільних. Трамп заявив, що нових втрат серед американців не уникнути, оскільки США готуються до операції, яка може тривати кілька тижнів.
На публіці Трамп рухався до військових дій обережно, то заявляючи про бажання укласти угоду з Іраном, то про намір його повалити. Він майже не намагався переконати американців, що війна необхідна саме зараз. Обґрунтування, яке він і його помічники наводили, містило неправдиві твердження про безпосередню загрозу з боку Ірану для Сполучених Штатів.
За лаштунками рішення про початок війни визрівало неухильно. Його підштовхували союзники, зокрема Нетаньягу, який переконував президента завдати рішучого удару по ослабленому теократичному режиму. Додатковим стимулом стала впевненість самого Трампа після успішної операції США, яка в січні повалила лідера Венесуели Ніколаса Мадуро.
Ця реконструкція рішення пана Трампа про початок тривалої операції проти Ірану базується на розповідях людей, які безпосередньо знали про переговори, а також на інформації від усіх сторін — дипломатів регіону, ізраїльських і американських чиновників, радників президента, конгресменів, військових і розвідників.
Рішення США завдати удару стало перемогою Нетаньягу. Він уже кілька місяців переконував Трампа, що ослаблений режим треба знищити. Під час зустрічі в Мар-а-Лаго в грудні Нетаньягу попросив президента дозволити Ізраїлю атакувати іранські ракетні об’єкти найближчими місяцями.
Через два місяці він отримав набагато більше — повноцінного партнера у війні за повалення іранського керівництва.
У заяві в понеділок речниця Білого дому Керолайн Левітт назвала рішення Трампа «мужнім кроком» проти загрози, яку жоден попередній президент не наважився усунути.
У найближчому оточенні президента майже ніхто не виступав проти військової операції. Навіть віцепрезидент Джей Ді Венс, який раніше скептично ставився до американських втручань на Близькому Сході, на засіданні в Ситуаційній кімнаті Білого дому заявив: якщо США все ж завдаватимуть удару, то треба «діяти масштабно і швидко».
На тому ж засіданні головний військовий радник президента, голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн попередив, що війна може призвести до значних втрат серед американців. А вже за кілька днів Трамп публічно заявив протилежне. У дописі в Truth Social він написав, що генерал Кейн назвав будь-яку військову операцію проти Ірану «легкою перемогою».
Інші посадовці адміністрації так само вводили в оману конгресменів. Під час зустрічі 24 лютого з так званою «вісімкою» — керівництвом обох палат Конгресу та головами розвідувальних комітетів — держсекретар Марко Рубіо жодним словом не згадав, що адміністрація розглядає варіант зміни режиму.
За три дні на борту Air Force One Трамп віддав наказ про початок операції, яка мала розпочатися з ліквідації верховного лідера.
«Операція “Епічна лють” схвалена, — сказав він. — Успіхів».
Білий дім наполягав, що дипломатичні переговори з Іраном не були імітацією. Однак за останній місяць стало очевидно: жодна угода не могла одночасно задовольнити Трампа, Нетаньягу та іранське керівництво — або відтермінувати війну більше ніж на кілька місяців.
Переговори не дали результату, але для Трампа вони виконали іншу роль: дали час завершити найбільше за покоління нарощування американських сил на Близькому Сході та підготувати, за його словами, війну «переважної сили та руйнівної потужності».
У інтерв’ю The New York Times у неділю президент пояснив, що він просто переконався, що Іран ніколи не дасть йому того, чого він хоче.
«Наприкінці переговорів я зрозумів, що ці хлопці не дійдуть до потрібної точки, — сказав він. — І я вирішив: “Давайте просто зробимо це”».
Швидке нарощування сил
На середину січня, коли Трамп уперше погрожував ударом по Ірану на підтримку антиурядових протестів у країні, Пентагон ще не був готовий до тривалої війни на Близькому Сході. У регіоні не було жодного авіаносця. Ескадрильї винищувачів перебували в Європі та США. Бази, де розміщені близько 40 тисяч американських військових, мали недостатньо систем протиповітряної оборони для захисту від очікуваної іранської відповіді.
Ізраїль також ще не завершив підготовку до кампанії, про яку Нетаньягу говорив із Трампом у грудні. Потрібен був час, щоб поповнити запаси ракет-перехоплювачів і розгорнути батареї ППО по всій країні.
14 січня Нетаньягу зателефонував Трампу й попросив відкласти будь-який удар до кінця місяця, коли ізраїльські сили будуть готові. Трамп погодився.
Надалі лідери спілкувалися кілька разів. Нетаньягу також обговорював питання з віцепрезидентом Венсом, держсекретарем Рубіо та головним переговорником Білого дому Віткоффом. Високопосадовці ізраїльської армії та розвідки прилітали до Вашингтона, а начальник Генштабу ЦАХАЛу генерал-лейтенант Еяль Замір регулярно контактував із командувачем Центрального командування США адміралом Бредом Купером.
До кінця січня протести в Ірані жорстоко придушили, але планування війни продовжувалося. Американські військові запропонували Трампу розширені варіанти, включно з можливістю відправити американські підрозділи для рейдів на об’єкти всередині Ірану. Окремо до регіону попрямували два авіаносці з десятком супровідних кораблів, а також винищувачі, бомбардувальники, заправники й додаткові системи ППО.
На середину лютого Пентагон створив угруповання, здатне вести бойові дії впродовж кількох тижнів.
Саме тоді Стів Віткофф і зять президента Джаред Кушнер за дорученням Трампа вели непрямі переговори з іранцями щодо ядерної програми. Водночас з’являлися ознаки, що адміністрація не надто покладається на дипломатію.
«Ми маємо розуміти, що Іраном керують шиїтські клерикали — радикальні шиїтські клерикали, — заявив пан Рубіо журналістам у Будапешті 16 лютого. — Ці люди ухвалюють рішення виключно на основі теології. Саме тому домовитися з Іраном надзвичайно важко».
Повідомлення було зрозумілим: хоча переговори формально стосувалися ядерної програми, справжньою метою могло бути усунення керівництва Ірану.
Яскравим моментом стала заява Віткоффа в інтерв’ю Fox News 21 лютого. Він описав реакцію Трампа на небажання Ірану погодитися на «нульове збагачення» — тобто повну відмову від виробництва ядерного палива.
«Президент дивується, чому вони досі не… я не хочу вживати слово “капітулювали”, але чому вони не капітулювали, — сказав Віткофф. — Чому під таким тиском, маючи стільки військово-морської потужності в регіоні, вони не прийшли й не сказали: “Ми не хочемо зброї, ось що ми готові зробити”?»
Президентські радники добре розуміли, що Трамп серйозно розглядає військовий варіант. Питання полягало лише в масштабі операції та її справжній меті.
Оцінка варіантів
18 лютого віцепрезидент Венс, держсекретар Рубіо, директор ЦРУ Джон Редкліфф та керівник апарату Білого дому Сьюзі Вайлз зібралися з президентом у Ситуаційній кімнаті, щоб обговорити військові плани.
Генерал Кейн представив кілька варіантів: від обмеженого удару, щоб підштовхнути Іран до поступок на переговорах, до широкомасштабної кампанії з метою повалення влади. Останній варіант, за його словами, містив високий ризик втрат серед американців, міг дестабілізувати регіон і значно виснажити запаси боєприпасів США.
Генерал підкреслив, що всі варіанти значно складніші за успішну операцію із захоплення Мадуро у Венесуелі, яку президент вважав прикладом американського успіху.
Віцепрезидент Венс, який особисто схилявся проти ударів, заявив, що обмежений удар — помилка. Якщо США все ж атакуватимуть, сказав він, треба «діяти масштабно і швидко».
Перед зустріччю Трамп схилився до менш масштабного першого удару з можливістю посилення, якщо Іран не відмовиться від збагачення урану. Однак аргументи Венса подіяли. У наступні дні дедалі більше посадовців підтримали ідею спільного американо-ізраїльського удару не лише по ракетних і ядерних об’єктах, а й безпосередньо по керівництву країни.
ЦРУ підготувало кілька сценаріїв того, що станеться після ліквідації аятоли Алі Хаменеї. Через велику кількість невідомих аналітики не могли з упевненістю прогнозувати результат.
Один сценарій передбачав, що владу захопить ще жорсткіший клерикал — можливо, навіть той, хто ще активніше прагнутиме ядерної зброї. Інший — народне повстання, яке більшість розвідників вважали малоймовірним через слабкість опозиції.
Деякі високопосадовці адміністрації звернули увагу на третій варіант: до влади може прийти прагматичніше крило Корпусу вартових ісламської революції. Хоча формально клерикал залишався б на чолі, реальну владу тримали б офіцери.
Це був би радикальний поворот для військового корпусу, який 40 років був антиамериканським і тісно пов’язаним із клерикальним керівництвом. Проте аналіз ЦРУ припускав, що якщо США не зачіпатимуть економічні інтереси цієї групи, зокрема в нафтовій галузі, нові керівники можуть стати більш поступливими. Вони могли б навіть відмовитися від ядерної програми або стримати проксі-сил Ірану від атак на американців.
Голосів проти військової операції майже не було. Винятком став Такер Карлсон — подкастер і близький союзник президента. За останній місяць він тричі зустрічався з Трампом в Овальному кабінеті й переконував не починати війну. Такер говорив про ризики для американських військових, ціни на енергоносії та партнерів у регіоні. Карлсон радив не дозволяти Ізраїлю диктувати американську політику і стримати Нетаньягу.
Президент визнав ризики, але дав зрозуміти, що в нього немає вибору — він мусить підтримати удар, який завдасть Ізраїль. Після того як Карлсон вийшов із Білого дому 23 лютого, він сказав близьким, що, на його думку, Трамп схиляється до військових дій.
Останній раунд дипломатії
Білий дім проігнорував вимоги деяких конгресменів отримати згоду Конгресу на операцію проти Ірану і майже не намагався переконати законодавців.
24 лютого, за кілька годин до щорічного звернення президента до Конгресу, керівники так званої «вісімки» зібралися в захищеній кімнаті Капітолія на відеоконференцію з Рубіо та Редкліффом. Чиновники залишалися в Білому домі.
Рубіо та Редкліфф розповіли про розвіддані, можливі терміни операції та «запасний варіант» — якщо іранці на найближчих переговорах відмовляться від збагачення урану. При цьому Рубіо жодним словом не згадав про розгляд варіанту зміни режиму.
Він стверджував, що незалежно від того, хто завдасть першого удару — Ізраїль чи США, — Іран у відповідь обстріляє американські бази й посольства. Тому логічно, що США мають діяти разом з Ізраїлем, бо все одно будуть втягнуті. А Ізраїль, за словами Рубіо, твердо вирішив діяти.
Ця логіка не переконала деяких демократів. Вони вважали, що адміністрація дозволяє Нетаньягу диктувати політику США і використовує замкнене коло аргументів, буцім-то ми мусимо атакувати, бо наше нарощування сил може спровокувати Іран.
У четвер, через два дні після звернення до Конгресу, Віткофф і Кушнер прибули до Женеви на останній раунд переговорів з іранським міністром закордонних справ Аббасом Арагчі.
Іранці надали американцям семи сторінковий план з конкретними рівнями майбутнього збагачення урану. Ці цифри стурбували Віткоффа і Кушнера.
Американці наполягали на повній відмові від збагачення і пропонували безкоштовне ядерне паливо для цивільної програми. Іранці відмовилися.
Після переговорів Віткофф і Кушнер доповіли Трампу — угода неможлива.
Того ж дня президент зустрівся в Овальному кабінеті з чотирма республіканськими сенаторами. Розмова зрештою перейшла на Іран.
Сенатор Ліндсі Грем, активний прихильник удару, зазначив, що президент був розчарований і не вірив у зацікавленість іранців в угоді.
«Президент справді хотів спробувати дипломатію, — сказав Грем в інтерв’ю. — Військовий варіант був для нього останнім».
Інші вважають, що дипломатія з самого початку була лише імітацією.
Барбара Ліф, колишня дипломатка, яка за адміністрації Байдена курувала Близький Схід, зазначила, що очевидним було, що Трамп дрейфує до військових дій. Особливо красномовним був факт відправки другого авіаносного ударного угруповання саме під час переговорів.
«Це було свідченням підготовки до війни, — сказала вона. — Для посилення позиції на переговорах стільки сил не потрібно. Я ніколи не сумнівалася, що він завдасть удару».
Розвідувальний успіх
Насправді США та Ізраїль уже обговорювали можливий удар у середу — за день до запланованих переговорів у Женеві. Білий дім переніс їх на вечір четверга, щоб дати іранцям останній шанс відмовитися від збагачення. Потім дату знову відсунули до п’ятниці, плануючи завдати удару по Тегерану під покровом ночі.
Остаточний час визначив надзвичайний розвідувальний успіх.
ЦРУ, яке постійно стежило за пересуванням аятоли Хаменеї, дізналося, що верховний лідер планує бути вранці в суботу у своєму комплексі в центрі Тегерана. Там же мали зібратися найвищі цивільні та військові керівники країни.
ЦРУ передало інформацію ізраїльтянам. Лідери обох країн вирішили розпочати війну сміливим «обезголовлюючим» ударом. Летячи в п’ятницю після обіду до Корпус-Крісті на виступ про енергетику, Трамп віддав офіційний наказ.
На землі президент натякнув, що переговори зайшли в глухий кут. Він сказав журналістам, що «незадоволений переговорами». За десятиліття, зазначив Трамп, Іран «відривав ноги нашим людям, обличчя, руки. Вони топили наші кораблі, і щомісяця траплялося щось нове».
Хоча ознак підготовки удару було достатньо, іранці вважали, що атака навряд чи відбудеться вдень, — повідомили четверо іранських посадовців.
У суботу вранці, на початку робочого тижня в Ірані, діти були в школах, люди йшли на роботу. Учасники засідання Вищої ради національної безпеки не бачили причин збиратися в підземних бункерах чи інших секретних місцях, про які могли не знати американські чи ізраїльські розвідники.
Аятола Хаменеї сказав близькому колу, що в разі війни він воліє залишитися на місці і стати мучеником, ніж увійти в історію як керівник, який сховався.
Він перебував в іншій частині комплексу й попросив доповісти йому після закінчення наради.
Ракети вдарили невдовзі після початку засідання.
