Мій перший пост тут, і я довго вагався. Чи варто взагалі щось починати писати та для кого це робити. І вирішив. В першу чергу я це роблю для себе. І вже в другу для аудиторії. Для читачів, яким буде цікаво послухати/почитати про НРІ з погляду досвідченого платного майстра. З чого все почалось.
Трохи досвіду, емоцій і порад.
Початок
В далекому 2018 році одному своєму другу ми подарували набір книг по ДНД. Типова трійця — Книга Майстер, Книга Гравця і Монстрятник. Так почалось моє знайомство зі світом НРІ. Це був перший, завжди цікавий досвід. У мого першого (І єдиного майстра) класна фантазія і неймовірна здатність до імпровізації. І повна відсутність розуміння домашніх правил. Самий початок і перша пригода пройшли під гаслом "Я знаю як краще"
Для людей, які ще не знайомі з системою починати, це було максимально погане рішення. Але все одно вдячний йому за досвід і то, що привів мене у світ рольових ігор.
Коли скінчилась перша компанія, приблизно через рік і ми почали збирати персонажів на другу, стало зрозуміло що наш майстер перегорів. Замість щотижневих сесій ми почали збиратися раз на місяць.
І я почав бачити проблеми, поступово вивчаючи світ НРІ. Хоумбрю правил і монстрів. У нас не було жодних мап. Міста, поселення, світ або простий battle mat - нічого. Все відбувалося в голові, театр розуму. Це круто на початку, але потрібно візуалізація, хоча б мінімальна. І майстер дуже багато часу (і досі) провів у WoW. Це накладає свій відбиток на монстрів та босів. Многофазність босів крутий трюк, але він була виключно у якійсь неймовірній кількості здоров'я. І часто бійки зводились до тупого заклікування, перепрошую, закидування дайсами. Відсутність мапи не дає можливості для використання місцевості, і в принципі сильно обмежує гравців. Замість незвичного рішення ти спочатку з'ясовуєш за оточення, і тільки потім кажеш, що саме ти робиш.
І сюжет був, дійсно цікавий. Але якщо гравці не бачать підказку або подальший рух по сюжету, то їм необхідна допомога. Ми її не отримували, через складність самого сюжету. Почав спадати темп і зацікавленість. Могли витрати цілу сесію, 6-8 годин на спілкування з НПС, в спробах рушити сюжет, без жодного результату. А на питання, як нам це зробити, адресовані майстру, отримували тільки — у вас є вся необхідна інформація.
Я більше не гравець
Перший переломний момент, я сам захотів вести свою пригоду. Бачу ціль, не бачу перешкод. Спочатку друзі, на яких я відточував свої навички. Потім друзі друзів. Пошук зручного приміщення, покупки книг, дайсів, мап. Поступове розуміння скільки це все коштує. І коли я дозріваю до покупки 3d принтера приходить він. Ковідні карантини дуже сильно зламали мені спланований розвиток. І одночасно я отримав буст на майбутнє. Якщо ти не можеш водити в офлайне, йди в онлайн.
Перші спроби була смішними, і намагаючись зберігати певну атмосферу ігрового стола, я водив у дві камери. Одна з яких направлена на бойову мапу. Сам рухаю токени та фігурки, гравці самостійно кидають фізичні дайси.
І одночасно з тим мені стало мало однієї пригоди. Потрібно більше, ще більше. Твіттер, дискорд, пошук нових гравців.
Гравців я знайшов швидко, і перша спроба цифровізації була простою. Я почав використовувати цифрові мапи та гравці вже бачили як і скільки вони можуть пройти, але це були статичні арти, які я кидав в дискорд.
Зараз без посмішки не може про це згадувати, але виглядало цікаво. І в мене були ігри, постійні. Кожен тиждень, майже без пропусків. Гравці приходили й залишались. Моя зацікавленість НРІ стала більше ніж хобі. Це стало стилем життя. Всі розмови, оточення вдома, малюнки та покупки робилися з оглядом на ігри, як це мені допоможе.
Другий переломний момент — віртуальний стіл. Це найкрутіша покупка, яку я робив у своєму житті. Foundry VTT буквально змінив відношення до гри. З'являється автоматизація. Звуки заклять і анімація. Більшу частину можна перекласти на систему, а самому зосередитися на створенні пригод і сюжету.
І тоді приходить розуміння вартості. Той момент в моєму житті, коли я вирішив остаточно відмовитися від піратської продукції, але наскільки ж дорого все купляти. Мапи, звуки, пригоди. Преміум модулі. Якісна камера та мікрофон, освітлення. Нова техніка, бо ноут вже не тягне. Просити гроші в гравців не хочу, але відбулась розмова із ними. І починається період донатних ігор. Стало комфортніше, принаймні я перестав вкладатися у пригоди самостійно, в місяць є певний бюджет, який я можу витрачати саме НРІ й більше не рухати власні гроші.
Але гравці, навіть ті хто скидав гроші раз на місяць починають себе поводити більш нахабно. Спроба перевести відношення з майстер-гравець у площину продавець-клієнт.
Це мій більший страх досі, що гра перетвориться виключно на роботу, і більше не буде творчим процесом. Після декількох розмов з такими гравцями я попрощався.
Одне з моїх правил за столом — всім має бути зручно, в тому числі й майстру. І саме ці прощання привели до повної монетизації хобі.
Платні ігри
Я почав водити виключно за гроші. З приємного після переходу. Гравців залишились, більше ніхто не відвалився. І я зміг донести до них просту думку. Це жодним чином не перетворює мене на тамаду, який буде їх розважити, тому що вони заплатили гроші. Принцип НРІ залишається незмінним. Я розповідаю історію, і в процесі намагаюсь вбити їх персонажів. Але я граю з ними, а не проти них. І мені важливо розказати саме історію, привести до певного логічного завершення. Мінялися гравці, пригоди та компанії. І все було шикарно, поки не почалась Повномасштабне Вторгнення.
Мій роботодавець виявився лайном (без подробиць) і я залишився без робота, основної. І я вирішив не повертатися до звичної, а спробувати заробити виключно іграми. І в мене вийшло. Добрав гравців, зробив нові компанії та поїхали.
Тепер трохи неприємних зізнань. Все це відбувалось російською мовою, і більше частина моїх гравців була з московії. І навіть знайшов спосіб виводити з них гроші. Взявши на себе цей геморойний момент. Так, я шукав гарних руських ще десь пів року. Наївний російськомовний йолоп. Все змінилось з приїздом подруги з Одеси та першим ударом по кримському мосту. В мене вже пару місяців як виникало відчуття неправильності. І тут перша бавовна. Як ми раділи. Ніколи не забуду той момент. На вулиці, шашлик і красне вино. Зафлуджую дискорд повідомленнями й мемами. І отримую у купу негативу. Ми їм заважаємо своєю війною. Їх підтримка мене як майстра і друга (як мене в тому переконували) раптом скінчилась. Бо їм незручно чути про війну. Рішення закономірне і малу відбутися раніше. Я відправлю всіх російськомовних шляхом корабля. Пофігу на гроші, я не все зміг вивести. Мені стало настільки огидно спілкуватися, до крайнощів.
І тепер воджу НРІ, правда інакшу систему. Виключно українською і виключно для українців. І як виявилось в Україні знайти гравців навіть простіше. І в мене нарешті зникло відчуття, що я роблю якусь фігню, за яку мені платять просто тому, що я класний хлоп.
Тепер це повноцінна робота, з вихідними та відпусткою. Але для мене це все ще залишається хобі. Я отримую задоволення від ігор, від підготовки й від проведення. Для мене все ще на першому місті зручність за столом, в тому числі й для майстра. І я так само прощався з парою гравців, які пробували перевести це виключно у площину ти тамада, розважай мене. Це так не працює.
Зараз я маю 5 компаній на тиждень, і ми граємо майже кожен тиждень. Стабільність ігор важлива, і пропускаю ігри тільки якщо гравці не можуть зібратися.
Вийшло хаотично, приблизно як на іграх.
Якщо вам буде цікаво, наступна стаття буде більш про підготовку до ігор. Що я використовую, які матеріали, програми.
Всім дякую за увагу і гарного дня.
