Угода про розширене партнерство та співробітництво Узбекистану з ЄС стала ще одним кроком до зближення на тлі зростаючого інтересу Брюсселя до регіону Центральної Азії.
23–24 жовтня президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв здійснив офіційний візит до Брюсселя, де провів переговори з керівництвом Європейського союзу та топ-менеджерами найбільших європейських компаній. Головним підсумком поїздки стало підписання Угоди про розширене партнерство та співробітництво (СРПС) — документа, який відкриває нову сторінку у відносинах між Ташкентом і Брюсселем.
Ця подія стала закономірним результатом курсу Узбекистану на зміцнення міжнародних зв'язків і підвищення своєї ролі в Центральній Азії. Для Євросоюзу ж підписання СРПС — частина ширшої стратегії з розширення політичної та економічної присутності в регіоні. Узбекистан став третьою країною Центральної Азії, з якою ЄС уклав подібну угоду, що свідчить про намір Брюсселя диверсифікувати співпрацю і не обмежуватися взаємодією лише з Казахстаном.
Після провалу першої Стратегії ЄС щодо Центральної Азії у 2007 році, яка в основному фокусувалася на правах людини та демократизації, європейська політика в регіоні зазнала серйозних змін. Новий документ 2019 року став більш прагматичним, зробивши акцент на реальному партнерстві, економічних проєктах та сталому розвитку. Саме цей підхід і визначає сучасний характер відносин з Ташкентом.
З 2016 року контакти між сторонами помітно пожвавилися: Узбекистан приєднався до системи торговельних преференцій GSP+, а товарообіг з ЄС за 2020–2024 роки наблизився до позначки 5 млрд доларів. Все це створило основу для укладення оновленої угоди, що відповідає сучасним викликам.
Проте, у двосторонніх відносинах залишаються спірні питання. Перш за все — демократичні реформи та права людини, які для ЄС традиційно мають велике значення. Брюссель і Ташкент також по-різному сприймають конфлікт в Україні: якщо Євросоюз займає жорстку позицію щодо Москви, то Узбекистан зберігає нейтралітет, уникаючи прямих оцінок і санкційних кроків. Ця розбіжність може впливати на політичний діалог, хоча сторони намагаються не допускати його ескалації.
Незважаючи на це, потенціал для зближення залишається значним. Серед пріоритетних сфер взаємодії експерти згадують розвиток транспортних коридорів, насамперед Транскаспійського маршруту (Середнього коридору), який дозволить Ташкенту розширити експорт до Європи. Також цікавою є участь Узбекистану в проєкті Global Gateway, що передбачає інвестиції ЄС в інфраструктуру та цифровізацію Центральної Азії.
Іншим напрямком співпраці є видобуток і переробка критично важливих ресурсів. Нещодавно сторони підписали меморандум про взаєморозуміння в цій сфері, що відкриває можливості для спільної геологорозвідки та залучення інвестицій у рідкоземельну галузь. Європа, зацікавлена в надійних поставках сировини, може стати стратегічним партнером Узбекистану, якщо буде готова підтримувати не тільки видобуток, але й промислову переробку ресурсів на місці.
Не менш важливим напрямком залишається енергетичний перехід — розвиток сонячної та вітрової енергетики, раціональне використання водних ресурсів і боротьба з наслідками зміни клімату. ЄС має багатий досвід у цих галузях, а Узбекистан активно реалізує програми «зеленого» розвитку, що робить співпрацю природною і взаємовигідною.
Підписання СРПС також відображає довгострокові інтереси Європи в Центральній Азії. ЄС прагне зміцнити свої позиції в регіоні, просуваючи політичні та економічні стандарти, близькі до європейських. Для країн Центральної Азії, включаючи Узбекистан, це можливість диверсифікувати зовнішні зв'язки та знизити залежність від окремих партнерів.
Однак є й об'єктивні перешкоди — перш за все географічна віддаленість і відсутність прямих транспортних маршрутів, що ускладнює реалізацію інвестиційних і торговельних проєктів. У цьому контексті розвиток Середнього коридору набуває особливого значення, дозволяючи налагодити стійкі логістичні ланцюжки між Центральною Азією та Європою.
Експерти підкреслюють, що співпраця між ЄС і Узбекистаном не спрямована проти третіх країн. Навпаки, обидві сторони спираються на принципи взаємної поваги та балансу інтересів, прагнучи створити умови для сталого розвитку та регіональної стабільності.
Перспективними напрямками залишаються розвиток людського капіталу, освіта та інновації, включаючи цифрові технології, штучний інтелект, інженерні та біотехнологічні дослідження. Спільні проєкти в цих сферах допоможуть Узбекистану інтегруватися в глобальну економіку та зміцнити зв'язки з європейськими країнами.
Особлива увага приділяється боротьбі зі зміною клімату, раціональному використанню водних ресурсів, екології міст і переробці відходів. У цих напрямках ЄС може запропонувати сучасні технології та фінансування, а Узбекистан — регіональний досвід і політичну волю до реформ.
Таким чином, підписання СРПС стало логічним результатом послідовної зовнішньої політики.
Джерело — Gazеta
