Час від часу київський айтівець із позивним "Мажор" виїжджає на полювання. Збирає команду, складає в багажник безпілотники і вирушає на фронт.
Він не військовослужбовець, його радше можна назвати вільним мисливцем. Проте з тим, щоб дістатися сектора бойових дій, у Мажора проблем не виникає. Військові його вже знають і в курсі, на що він здатен.
– Такі речі робе, що волосся дибки, – каже про Мажора аеророзвідник Сергій Гнезділов.
Спочатку Мажор розвідує місцевість, ділиться новими даними з бригадами, що перебувають на секторі. А коли знаходиться цікава ціль, починається полювання. На російську техніку, засоби зв'язку і, звісно, на живу силу.
Головна зброя Мажора – FPV-дрони.
FPV – це абревіатура від First Person View (в перекладі з англійської: від першої особи). Така назва обумовлена принципом керування квадрокоптером. Пілот отримує відеопотік з дрона на окуляри, завдяки чому керує безпілотником набагато ефективніше.
Самі дрони – це розхідник, а от окуляри та пульт – постійні комплектуючі.
Цих літаючих камікадзе почали використовувати в українській армії не так давно, але вони набувають все більшого значення у війні з Росією. Недарма її називають наймасштабнішою в історії війною дронів.
Для чого потрібні FPV-дрони і в чому їхня відмінність від квадрокоптерів іншого типу? Чому їх вважають одним із небагатьох засобів ураження, в яких Україна не залежить кардинально від союзників? І чому FPV-безпілотники – це не тільки допомога на полі бою, але й велика загроза для української армії? Про це – в статті УП.
Полювання на російський танк
Мажор він не тому, що батьки багаті. Все через автомат. У лютому 2022-го, коли він стояв на блокпосту на об'їзній у Києві, у тероборонівців поруч були автомати калібру 5,45 мм, а у нього – так вийшло – 7,62 мм. Його друг Сашко, який був поруч, побачивши кращу, ніж у нього самого, "іграшку", виніс вирок: "Все, бути тобі Мажором".
Взимку Сашко загинув, і на згадку про товариша Мажор вирішив не змінювати свій позивний. Так із ним дотепер і ходить, хоча коштів у Мажора не так щоби багато.
А гроші б не завадили. Не тому, що FPV-дрони дорогі – навпаки, це одне з найдешевших рішень для атаки з повітря. Ціна одного – в середньому $300-400. Але ж це камікадзе. Тому це триста доларів, витрачені на один виліт.
– Ми всі бачимо красиві відоси, де летить дрон, і – бам! – попав. Х*р! Якщо один з п'яти вражає ціль, ти пілот крутий. Тож розход цього добра – дай Боже, – каже Мажор і зізнається: сам він вражає ціль в одному випадку з трьох.
Об'єктиви на FPV-безпілотниках зазвичай дешеві, для вивчення території не підходять. Пілоти користуються даними дронів-розвідників, а іноді й орієнтирами наземної розвідки. Тож відправляючи свій квадрокоптер в останній політ, вони зазвичай вже знають, що хочуть вразити.
Мажор запускає борт лише тоді, коли знаходить по-справжньому "жирний" об'єкт: військову техніку, скупчення піхоти, системи спостереження. Рухому техніку важко вразити артилерією, піхота може розійтися, поки до неї долетить повільніший дрон, а камеру на тонких щоглах важко знешкодити за допомогою звичайних "скидів" – простіше в неї врізатися.
З усього переліченого камери – найменш очевидний об'єкт у розумінні цивільного. Хоча, наприклад, російський комплекс відеоспостереження "Муром-М" здатний візуально розпізнати людину на відстані до 10 кілометрів, а тепловізором – до 4 кілометрів. Йому можна задати 30 точок, які він буде перевіряти в режимі 24/7. А побачивши цікавий об'єкт, передасть координати військовим, які одразу можуть відкрити вогонь по сектору.
Мажор згадує операцію в Луганській області. На телефонній вежі в одному з сіл росіяни встановили камеру, що спостерігала за стратегічно важливою висотою. Коли на висоту почали заходити українські військові, окупанти могли бачити цілі та коригувати свій вогонь.
Зруйнувати металевий скелет вежі складно. І тоді на допомогу прийшла команда Мажора. Вона знайшла зручну позицію для зльоту, і за кілька хвилин камікадзе знищив камеру росіян.
Для розповіді про ефективність FPV-дронів зазвичай використовують інше порівняння – пташка за 300 доларів може пошкодити танк вартістю в кілька мільйонів.
– Якщо прям правильно влучити в задній відсік двигуна, то відсотків 70, що він загориться, – каже військовий із позивним "Ді-Джей", який теж спеціалізується на FPV. – Наприклад, виїхав танк, відпрацьовує, а ти до нього долітаєш. Можеш хоча б зачепити гусінь, вона спадає і все – танк стоїть, тепер його може добити арта. Чи як варіант – спорядити ще один борт.
Сам Ді-Джей танки ще не підбивав, а от у БМП влучати доводилось.
Проте в ютубі можна знайти достатньо відео, як квадрокоптери-камікадзе наздоганяють танк. А серед військових – почути чимало історій про випадки, коли, приміром, в одному районі бойових дій можуть за місяць спалити дронами до 40 одиниць броньованої ворожої техніки.
Серед інших цікавих для пілота FPV-дрона цілей – пункти спостереження, протитанкові ракетні комплекси, станкові гранатомети та великокаліберні кулемети. Навіть у бліндажі вдається залітати – чого не зробиш звичайним снарядом.
Хоча FPV-дрон – це, по суті, теж снаряд, тільки керований.
Ще однією відмінністю від "Mavic 3", який уже став класикою, є те, що "ефпівішка" втричі швидша. 160 кілометрів на годину цей безпілотник набирає без зусиль. Залежно від кількості встановленої на борт вибухівки швидкість знижується, проте все одно залишається шаленою.
Через цю швидкість і маневреність дронами керують в окулярах – це забезпечує максимальне занурення в процес. А за безпеку пілота, який не бачить нічого поруч, доводиться відповідати напарнику.
Окрім простеньких камер у FPV-дронів ще й слабкі акумулятори, яких вистачає на кілька хвилин польоту. Але цього достатньо, щоб дістатися до цілі.
Є в цих квадрокоптерів ще одна суттєва перевага перед "Mavic 3" – вони набагато стійкіші до засобів радіоелектронної боротьби.
FPV-дрони використовують аналогову систему передачі відео. Заглушити її набагато важче, проте ворог може перехопити сигнал і побачити ту ж картинку, що й оператор. Це б становило небезпеку, якби коптер повертався до пілота і викривав позиції українських бійців. Але для нього ця подорож – в один бік.
– "Мавік" – це вже класика. Коштує доволі дорого, але він неодноразовий і має на меті повернутись, – каже аеророзвідник Гнезділов, який – дай йому волю – встановив би "Mavic’ам" пам'ятник. – Щодо FPV… Якщо порівнювати з мотоциклами, то це такий любительський ендуро, який зібрали і тепер на ньому розсікають, вимахуються.
Де виробляють FPV-дрони
День у день у десятках, а можливо, і в сотнях гаражів по всій країні стукають, паяють, закручують гвинти. Іноді з перервою на вихідні, іноді без – сотні людей працюють над створенням FPV-дронів.
Якщо казати точніше, це не стільки створення, скільки збірка зі замовлених комлектуючих. А "гараж" – це загальна назва маленьких підприємств, данина часам, коли там працювали народні умільці. Тепер зазвичай це не гараж, а будинок, офіс, колишній склад і навіть бліндаж.
FPV-квадрокоптер – штука нескладна: призвичаївшись, можна один екземпляр зібрати за вечір.
– Ця тема переросла у бізнес. Зараз на цьому великі бабки в Україні заробляють, – запевняє Мажор. В його розумінні – це заробіток на війні.
В розумінні виробників – це бізнес, що рятує життя українським військовим.
– Якщо ідеально пропрацювати систему закупівель, то вартість комплектуючих для FPV-дрона становитиме $230-250, – підраховує Олексій Бабенко, керівник української компанії "Vyriy", що розробляє та виготовляє дрони.
Але в реальному житті компанії купують все, до чого можуть дотягнутися – і це, звісно, піднімає собівартість продукту.
– Зараз дрон по собівартості виходить $370 – 380, ми додаємо (для продажу – УП) $50, – не приховує цифр Бабенко. Для порівняння: для купівлі "Mavic 3" для фронту краще запастися сумою в шість разів більшою. – Але буває й таке, що ми дрони здаємо, а чисто деталі – без збірки, без оренди приміщення – обійшлися нам дорожче, ніж ми його продали.
Інший виробник зізнається УП, що його підприємство додає до собівартості коптера 30%.
Прості комплектуючі, такі як, наприклад, рами для безпілотників, ріжуть в Україні. Складніші речі – камери або мотори – доводиться купувати за кордоном. Найчастіше – у Китаї.
В останньому випадку це перетворюється на змагання за деталі. Бо в китайців є більш потужний клієнт – Росія, яка замовляє великі партії комплектуючих і перетворюється на пріоритетного покупця.
Один із виробників розповідає УП: дізнавшись, що він з України, китайський продавець вибачився та відмовив у продажу вже заброньованого товару. Тому іноді для купівлі всіх необхідних деталей потрібні не тільки гроші, а й хитрощі.
Виробляти комплектуючі українським компаніям теж не завжди вигідно. Держава скасувала мито та ПДВ для низки комплектуючих, потрібних для виробництва безпілотних апаратів. Але є нюанс. Якщо ці ж самі деталі виробляти в Україні, то все одно треба імпортувати для них сировину, а на неї мито не знято. Тому ціна комплектуючих від українського виробника може бути вищою, ніж від закордонного.
– В нас дуже багато дрібних компаній, які не масштабуються. В Україні невигідно масштабуватися. В мене реально були тижні, коли я просто п'ятдесят відсотків свого часу витрачав не на виробництво, не на розробку, не на полігони (тестування коптерів на полігонах – УП), а на те, що їздив по банках та податкових і доводив, що я не дурень і дійсно роблю дрони в Україні, – жаліється Бабенко.
"В кого більше дронів – той переможе"
Керівниця "Центру підтримки аеророзвідки" Марія Берлінська наділена особливою сміливістю. В суспільстві, де майбутня перемога у війні з Росією розглядається як безсумнівний факт, а в питанні повернення до державних кордонів сперечаються хіба щодо термінів, вона не боїться говорити про можливу поразку України.
І причина такого прогнозу – безпілотники.
Тоталітарна держава не має фантазії. Тому для нинішньої війни характерно, що українці вигадують у боротьбі з агресором щось нове, випереджаючи Росію.
Так було і з дронами-камікадзе.
Проте проходить кілька місяців, і ворог переймає український досвід. Якщо він бачить, що ця практика ефективна, концентрує на ній ресурси й опиняється попереду.
Так сталося і з дронами-камікадзе.
За підрахунками Берлінської, сьогодні українські виробники не дотягують до 10 тисяч якісно вироблених FPV-дронів на місяць.
А росіяни вже виходять на щомісячну кількість в 45-50 тисяч.
Скільки безпілотників потрібно українським силам оборони сьогодні? "А скільки нам потрібно живих людей?" – відповідає на це Берлінська.
Калькуляція проста. Достатньо уявити собі ситуацію, коли в двох окопах один неподалік від одного закопалися військові двох армій. Можна відправити штурмувати ворога людей, яких скосять кулеметами, коли вони будуть перебігати через поле. А можна перед атакою запустити для зачистки FPV-дрон і за $400 врятувати значну частину своїх бійців. Чи навпаки, відбиваючи наступ, атакувати безпілотниками живу силу, системи спостереження і бойові машини – і цим зберегти життя стрільців в окопах.
– Та сторона у війні, в якої буде більше ударних дронів різних типів і класів – та сторона і переможе. Немає значення, скільки буде техніки на землі, скільки нам передадуть західні партнери. Танки, які виготовляються місяцями і коштують мільйони доларів, спалюються за секунди дроном, який коштує кілька сотень баксів. Крапка. Тому саме дрони – це game changer цієї війни, це визначальний фактор для перемоги, – впевнена Берлінська.
Ще у квітні Путін заявив, що випуск БпЛА в Росії має бути поставлений на потік. А перший віцепрем'єр Російської Федерації Андрій Бєлоусов тоді ж окреслив масштаби: обсяг державних замовлень на виробництво безпілотників у 2024-26 роках становитиме близько 92 мільярдів рублів ($1 мільярд), а до 2030 року – 200 мільярдів рублів ($2,2 мільярда).
До жовтня цього року російським регіонам доручили розробити та затвердити програми розвитку БпЛА. У Підмосков'ї в травні запустили програму підготовки інструкторів з управління бойовими FPV-безпілотниками. А збирати самі дрони стали навіть на окупованій українській території – в Запорізькій області, про що заявляв місцевий колаборант Володимир Рогов.
– Росія справді величезні кошти вкидає. Завозять комплектуючі з Китаю, просто фурами віддають інженерам, кажуть: "Збирайте!". Росія досить швидко запустила стандартизований боєприпас під БпЛА. Не треба російським військовим руками збирати боєприпас: вони дістали з ящика, причепили, полетіли, – розповідає засновниця благодійного фонду "Dignitas" Любов Шипович.
Ми розмовляємо з нею на одному з підприємств. Тут збирають партію з 30-ти FPV-дронів, які Шипович завтра повезе на фронт. 800 дронів законтрактовані у виробників, 150 вже встигли передати бійцям.
– Міноборони не закуповує FPV-дрони взагалі. Добре, що в нас є Мінцифри, яке місцями підміняє Міністерство оборони. Воно закуповує FPV в рамках проєкту "Армія дронів". Воно допомагає виробникам отримати допуск до експлуатації (що дає можливість офіційно купувати в компанії конкретний тип БпЛА – УП). Але навіть щоб отримати цей допуск, деякі виробники по три місяці проходять комісію.
Один з виробників, що ставив свій дрон на експлуатацію, вимірює кількість заповнених документів не екземплярами, а кілограмами. І розповідає про питання, що запам'яталося йому при заповненні паперів найбільше: який в дрона, що працює від батареї, об'єм інверторного двигуна.
Такі, як цей виробник, в уявленні Марії Берлінської – сьогодні головні люди в країні. Не президент, не міністр і навіть не бійці на фронті, а інженери. Бо саме вони можуть запропонувати ті рішення, які збережуть життя десяткам тисяч людей.
– Міністерство оборони, як на мене, має дуже відносний стосунок до того, що відбувається в галузі роботизованих безпілотних технологій. Ніякої державної політики немає, – каже Берлінська. – А Міноборони має вийти і сказати, що це для нас найпріоритетніша галузь. Що ми розуміємо, це єдине, на що Україна може впливати.
Давайте говорити чесно: на що ми можемо вплинути? Ми можемо купити собі HIMARS чи F-16, чи вплинути на кількість "Хаммерів", які нам передадуть, чи протитанкових ракетних комплексів? Все це ми можемо тільки випрошувати. Зараз Україна на війну дає тільки людей у формі і з автоматами. Фактично все.
На думку Берлінської, держава повинна взяти на себе функцію завезення комплектуючих для безпілотників і таким чином дозволити інженерам сконцентруватися на своїх технічних задачах.
– Що потрібно зробити? Щоб це питання було особисто на контролі президента. Вище вже я не знаю. Хіба що йти в церкву молитися, щоб воно було на контролі в Господа Бога.
Втрачаючи час, ми втрачаємо єдиний невідновлюваний ресурс – це людей. Втративши людей, ми не зможемо продовжувати війну. Якщо не воювати технологічно, ми заходимо в поразку. Яка буде називатися перемир'ям.
Хочу помилятися, але я думаю, що з таким темпом не далі як за рік нам доведеться сідати за стіл переговорів.
***
Поки держава не приділяє безпілотникам достатньої уваги, військових ними забезпечують здебільшого волонтери та благодійні фонди .
Але не тільки вони. Бійці закупають дрони зі своїх зарплат, жителі сіл скидаються на БпЛА для свого воюючого земляка, вчорашні роботодавці замовляють коптер для військового, який до великої війни був їхнім працівником.
Військовий Ді-Джей, як випадає нагода, збирає FPV-дрони сам. Вкладається в 12-15 тисяч гривень.
– Коли частина твого підрозділу висилається на позиції, а при штурмі – три двохсотих, які не можуть пройти кулеметну точку, і дофігіща трьохсотих, то краще того дрона за 15 тисяч витратити, – каже він.
Напередодні виходу цієї статті Ді-Джей потрапив під артобстріл. Його поранило, а наземну станцію керування FPV-дронами розірвало. Тепер підрозділ збирає на нову.
А поки, якщо буде наказ іти на штурм, його бійцям доводиться розраховувати лише на власні сили.
Рустем Халілов, УП
