Подібні почуття повільно накопичувались, але факт залишається фактом: людина, котрій заздрив майже все своє свідоме життя - минулої ночі остаточно втратила чарівність в моїх очах. Ловлю себе на думці, що знаходитися в компанії з нею сам на сам стало важко. І роблю це рівно стільки, скільки необхідно, але не більше. Якщо доводиться більше, мене це втомлює. Хоча, ми дуже давні друзі зі шкільних часів.
Спільних тем та інтересів стало мало. Там, де є спільний інтерес, чомусь підключається дивне й трохи неочевидне менторство. Наче десь в ієрархії трошечки нижче, але все ж таки нижче.
Збагнув наскільки ж мені не подобається стиль життя цієї людини. Не хотів би так спілкуватися з іншими, мати такий світогляд, не хотів би мати такий шлюб(який сильно повпливав на поведінку), не хотів би мати такий побут і т.д. Крайнім часом дискомфортно занурюватися у її всесвіт.
Наче від тебе хочуть емоцій, енергії, підтримки й загалом всього найкращого, що ти можеш дати, бо у людини велика потреба отримувати увагу до себе з боку кожної наближеної людини. А тобі, ну, у відповідь каву заварити й до побачення.
Дуже ця поведінка перегукується з моїми батьками. Такі самі поціновувачі дропати емоційну складову життя, токсичити на рівному місці, знецінювати, ігнорувати, вимагати увагу, зате водночас намагатися компенсувати це чимось матеріальним.
Десь так воно й відчувається, що зі свого боку чомусь маю вивернути всю душу, наплювати на власний комфорт/принципи чи придушити свою думку аби задовольнити чиїсь очікування та потреби. І можливо (лише можливо), заслужу сакральну любов, повагу та прихильність цих людей. (Спойлер, не заслужу.)
Що цікаво, навіть сестра цієї людини відчуває щось подібне до мого останнім часом. І так само жаліється на прірву в їхніх відносинах.
Цікаво спостерігати за цією ситуацією. Моя задача - це постаратися безболісно окреслити межі дозволеного і, як не дивно, прям нагадувати про себе, як про окрему особистість. Що мені не треба ні з ким зливатись в одну масу, щоб підтримувати ілюзію близькості.
P.S.: прослідковую засудження або якесь зверхнє ставлення до тих у кого невпевнена поведінка. Водночас до впевнених у собі людей ставлення, як до конкурентів, яких також треба “бороти”.
Банальний приклад, коли впевнено говорю від себе, мене починають наполегливо переконувати у зворотній думці. Стає душно буквально, бо без суперечок твою думку прийняти не можуть.
Але коли сьогодні її чоловік почав підважувати моє лікування від лікаря, та розказувати “як працює це життя; як працює організм і наскільки лікарі не шарять в темі”, то просто смішно стає від цієї самовпевненості. Важко вже витримувати людей, що не знають куди направити свій інтелект та просто починають відігравати “експертів” в усіх людських галузях. І це насправді має зворотний ефект й дослухатися до подібної думки немає ні бажання, ні потреби.
