Автор: Норберт Рьоттген для Foreign Affairs
Оригінальний допис був опублікований 22 грудня 2023 року
Відмова від Києва підбадьорить росію - і призведе лише до нової війни
Про автора: Норберт Рьоттген є членом німецького Бундестагу та його Комітету у закордонних справах. Він обіймав посаду голови Комітету у закордонних справах з 2014 по 2021 рік, а також був федеральним міністром навколишнього середовища, охорони природи та ядерної безпеки з 2009 по 2012 рік.
В умовах, коли українські війська застрягли на полі бою, а великі пакети допомоги Києву заблоковані Угорщиною в ЄС і політиками-республіканцями в США, західний альянс на підтримку України виглядає все більш слабким і розділеним. Декілька науковців і політиків оцінили цей сценарій і дійшли висновку, що поворот до оборонної стратегії може врешті-решт привести Путіна за стіл переговорів. Згідно з цим підходом, новий підхід, зосереджений на захисті територій, які Україна вже контролює, консолідує підтримку Заходу і врешті-решт продемонструє росії, що вона не зможе пережити військові зусилля України. Але цей аналіз відображає фундаментальне нерозуміння російського президента і того, як він мислить. Будь-який відступ Заходу лише заохотить Путіна подвоїти зусилля свого наступу на Україну. Допоки він вірить, що військовий успіх можливий, Путін відмовлятиметься від переговорів - і продовжуватиме воювати.
Враховуючи цю реальність, західні політики повинні переглянути свій підхід до підтримки українських військових зусиль. Партнери України повинні перейти від половинчастої до повноцінної наступальної стратегії, яка забезпечить країну, що воює, усім необхідним озброєнням, щоб взяти гору і відтіснити російські війська. Європа, зокрема, повинна зробити більше. Це включає в себе постачання максимально можливої кількості озброєнь з наявних в ЄС запасів відповідних систем озброєнь, збільшення військового виробництва і розширення виробничих можливостей кожної країни. Зокрема, Європа може і повинна надати Києву набагато більше крилатих ракет середньої та великої дальності. Це дозволило б Україні наносити удари по російській інфраструктурі на окупованих територіях, одночасно захищаючи своїх солдатів від небезпек на фронті. Європа також повинна прискорити і розширити постачання винищувачів F-16 в Україну, що дозволить їй встановити перевагу в повітрі. У поєднанні з відправкою додаткових систем протиповітряної оборони, таких як ракети Patriot і IRIS-T, така допомога дозволила б Україні ефективно тиснути на російські війська і здобути перевагу на полі бою.
Лише тоді, коли росія буде змушена відступити, переговори стануть можливими. Лише тоді західні політики зможуть досягти справжніх критеріїв перемоги: не допустити, щоб агресивна війна Путіна окупилася для росії і щоб Європа не продовжувала залишатися театром військових дій. Якщо ж Захід капітулює перед втомою і міжусобицями, це просто зіграє на руку Путіну. Тріумф росії створить підґрунтя для подальшої війни на всьому континенті, наблизивши неспокій до території НАТО.
Не допустити самопоразки
Нинішня ситуація на полі бою справді викликає тривогу в України та її партнерів. Російські війська окопалися за кілометрами мінних полів і оборонних споруд, що робить неймовірно важким і дорогим для українських солдатів здобуття території. Склалася патова ситуація; конфлікт, що триває вже третій рік, вже приніс сотні тисяч військових і цивільних жертв і стає жорстокою війною на виснаження. Але ті, хто виступає за переговори з Москвою, не згадують про контекст, в якому виникла ця ситуація, що погіршується. Київ не досягнув значних перемог на полі бою, оскільки його партнери у США та Європі не надали необхідного озброєння для отримання контролю над повітрям та ефективного проникнення на російські позиції та інфраструктуру на окупованих територіях і в Криму.
Із затягуванням війни росія змогла розкрутити свій військово-промисловий комплекс і пристосуватися до економіки воєнного часу. Її матеріальні можливості зараз перевершили можливості України, яка продовжує залежати від поставок зброї із Заходу. Хоча партнери України зберегли запаси певних видів високоточної зброї, зокрема крилатих ракет «Таурус», у них закінчуються інші ключові боєприпаси. Незважаючи на ранні попередження про те, що боєприпаси врешті-решт закінчаться, Європейський Союз не зміг збільшити свої виробничі потужності через брак планування і передбачення. За нинішніх темпів блок не зможе виконати своє зобов'язання надати Україні один мільйон снарядів і ракет до березня 2024 року. І це відставання вже має наслідки на місцях: в той час як росія використовує від 25 000 до 30 000 снарядів на день, Україна випускає мізерні 7 000 снарядів на день. Зіткнувшись з критичною нестачею боєприпасів, українські війська змушені нормувати їх використання. Жодна країна НАТО ніколи б не поставила своїх військових у таке становище, коли їм доводиться вести війну без достатньої кількості боєприпасів, високоточної зброї і повітряної підтримки.
Частково проблема полягає в тому, що багато європейських лідерів не змогли чітко сформулювати мету допомоги Україні, а замість цього дотримувалися розмитої і часто половинчастої стратегії підтримки. Їхній поетапний підхід до надання допомоги не дав Києву змоги досягти значного прориву під час літнього наступу українських військ. Політики в німецькому уряді та адміністрації Байдена, зокрема, продовжують розглядати надання кожної системи озброєнь через призму реакції росії, а страх ескалації обмежує обсяг допомоги, яку отримує Україна. Реальність така, що росія вже повністю ескалувала свої конвенційні військові можливості і навряд чи піде ядерним шляхом з двох причин: по-перше, через страх відплати з боку США; по-друге, з огляду на протидію Китаю, незамінного союзника росії, ядерній ескалації, що є чіткою червоною лінією для Пекіна.
Путіну не можна дозволити уявити, що його огидне вторгнення має якусь заслугу; якщо він переможе, агресивні війни в Європі цілком можуть стати більш поширеним явищем. З точки зору Києва та його партнерів, це означає, що, як мінімум, довоєнні кордони України мають бути відновлені. Київ бореться не лише за повернення своєї території, але й захищає фундаментальне право держав на самовизначення, а також переважно мирний порядок, який панує в Європі після закінчення Другої світової війни. Це мета, в підтримці якої ліберальні демократії на Заході і в усьому світі повинні об'єднатися - особливо в Європі, де війна повернулася на континент.
Позбутися ілюзій
Серед багатьох спостерігачів і політиків поширена думка, що війна в Україні, ймовірно, може закінчитися лише шляхом переговорів. Однак задовільної угоди не вдасться досягти з позиції слабкості української сторони. З огляду на послужний список Путіна, немає підстав вважати, що оборонний підхід України та її партнерів стимулюватиме росію до припинення вогню, як припускали деякі експерти, зокрема Річард Хаас і Чарльз Купчан. Зовсім навпаки: Путін чітко дав зрозуміти, що не хоче вести переговори. Він хоче виграти цю війну, яка стала питанням його політичного і особистого виживання. Війна коштувала росії величезної ціни, і Путін повинен мати чим похизуватися. Припускати, що він може скористатися можливістю зупинити кровопролиття, - це видавати бажане за дійсне, і це не має нічого спільного з тим Путіним, який бомбив мирне населення України, допоміг сирійському диктатору Башару Асаду розпочати жахливу війну проти власного народу і керував жорстокою окупацією Чечні на початку 2000-х років. Не дивно, що його ціна навіть за початок переговорів з Києвом - це, по суті, повна капітуляція України. А натомість він нічого не обіцяє.
Згортання підтримки України зменшить, а не збільшить апетит росії до переговорів. Путін отримає перевагу і не матиме жодних підстав для діалогу, якщо відчує можливість військової перемоги. Розширений військово-промисловий комплекс росії може підтримувати багаторічні військові зусилля; Європа, з іншого боку, не збільшила своє військове виробництво і скоро вичерпає життєво важливі військові системи, яких так відчайдушно потребує Україна. Знаючи це, Путіну потрібно просто почекати. Час на його боці.
Відсутність рішучості у Сполучених Штатів і ЄС може мати важливі наслідки для решти світу. Якщо Захід відступить перед натиском Путіна або виявить, що він не здатен суттєво посилити підтримку України, така невдача стане сигналом слабкості для Китаю та інших ревізіоністських держав, таких як Іран. Це також стало б катастрофічним сигналом для інших ключових союзників, таких як Філіппіни і Тайвань, які покладаються на військову підтримку США у забезпеченні своєї безпеки і територіальної цілісності. Перехід до цілеспрямованої наступальної стратегії і допомога Україні в досягненні успіху проти росії допомогли б стримати Китай в Індо-Тихоокеанському регіоні і заспокоїти союзників США і ЄС. Кожен республіканець, який стверджує, що Сполучені Штати повинні зосередитися на Китаї і залишити Європу європейцям, повинен пам'ятати, що якщо дозволити росії перемогти в Україні, це лише заохотить найгірші, найагресивніші інстинкти в Пекіні.
Ясний погляд, повна допомога
Але так само, як Сполучені Штати не повинні похитнутись у своїй підтримці України, Європа повинна зробити більше для забезпечення власної оборони - особливо з огляду на перспективу повернення Дональда Трампа до Овального кабінету. У разі переобрання Трампа, європейці повинні бути здатні самостійно підтримувати військові зусилля України. Європейці не можуть втекти від географії нашого континенту, ми не відокремлені від війни величезним океаном. Таким чином, у нас немає іншого вибору, окрім як забезпечити перемогу України. Це наш колективний мирний європейський порядок, на який нападає росія. Хоча поодинці підтримати Україну буде значно складніше, це не є неможливим. ВВП лише однієї Німеччини майже вдвічі більший за російський, а ЄС в цілому - у сім разів.
Щоб активізувати потенціал ЄС як геополітичного гравця і створити стійку коаліцію на підтримку України, Німеччина повинна відповідати своїй лідерській ролі в блоці. Вона має стати мостом між східними європейцями, які добре усвідомлюють російську загрозу поблизу своїх кордонів, і західними європейцями, які почуваються у відносній безпеці у своїх домівках далеко від лінії фронту. Хоча цінний час втрачено, для канцлера Німеччини Олафа Шольца ще не пізно діяти рішуче. Шольц зробив кілька важливих кроків: у 2023 році німецька військова підтримка України склала близько чотирьох мільярдів євро, включаючи системи озброєнь, такі як танки і системи протиракетної оборони, і ця сума буде подвоєна у 2024 році. Така масштабна допомога є ще більш винятковою, враховуючи давній пацифізм Німеччини, який історично призвів до того, що Берлін відмовляється відправляти зброю в зони конфліктів. Але з огляду на невикористаний потенціал Німеччини, а також на те, що потягне за собою перемога для України та Європи, цього недостатньо.
Для продовження ударів по російській інфраструктурі та лініях постачання Україні потрібні крилаті ракети, такі як «Таурус», для ураження цілей за лінією фронту, а також винищувачі для встановлення контролю над повітрям і протиповітряної оборони, щоб захистити своїх солдатів в окопах. Досі Німеччина утримувала крилаті ракети «Таурус» на тій підставі, що все ще існують технічні проблеми, які необхідно вирішити, щоб обмежити дальність польоту ракет. Справжня, вкрай цинічна причина відмови від постачання цієї зброї полягає в тому, що вона надзвичайно ефективна, і Шольц побоюється, що успішне застосування цієї зброї може призвести до ескалації з боку росії. Хоча Німеччина вже поставила кілька систем протиракетної оборони Patriot, які зараз успішно захищають небо над Києвом, вона може і повинна надати більше в той час, коли росія посилює свої атаки з використанням безпілотників на українські міста та інфраструктуру. Якщо Берлін відчуває певне занепокоєння щодо надання цих систем, він повинен розуміти, що надання Україні всієї зброї, необхідної для виснаження і розгрому російських військ, відповідає інтересам безпеки кожної європейської держави.
Найбільшим недоліком Шольца є те, що він залишається розпливчастим при обговоренні цілей Заходу в його підтримці України. Він продовжує використовувати двозначну формулу, в якій, за його словами, «росія не повинна виграти, Україна не повинна програти». Шольц повинен називати війну росії тим, чим вона є: нападом на мир в Європі, що становить екзистенційний ризик для Німеччини і континенту. Така відверта підтримка, як показують опитування, отримала б широке схвалення німецької громадськості.
Вжити суворих заходів
Окрім розширення своїх військових виробничих потужностей, партнери України можуть і повинні зробити набагато більше для того, щоб уповільнити виробництво зброї в росії, починаючи з належного дотримання своїх власних санкційних режимів. Багато високоточних верстатів, що використовуються в росії для виробництва таких систем, як крилаті ракети, є продукцією США та Німеччини. Росія продовжує обслуговувати і закуповувати ці машини. Це можливо тому, що німецька влада не забезпечує належного дотримання європейських санкцій. Росії часто вдається обійти обмеження, діючи через треті країни, такі як Киргизстан, куди німецький експорт стрімко зріс після того, як росія розпочала своє вторгнення в лютому 2022 року. З Киргизстану до росії продовжують надходити такі товари, як машини, транспортні засоби та запчастини, експорт яких зріс більш ніж на 5 000 відсотків. Належне виконання санкцій ЄС, в тому числі їх адаптація таким чином, щоб заборонити їх обхід через третіх осіб, ускладнить здатність росії ремонтувати, обслуговувати і закуповувати запчастини для цієї критично важливої техніки, що в кінцевому підсумку сповільнить російське виробництво зброї.
Крім того, американські і європейські політики повинні зробити набагато більше для того, щоб націлитися на головних постачальників російської зброї: Північної Кореї та Ірану. Хоча Північна Корея є міжнародно визнаною державою-парією, до Ісламської Республіки міжнародне співтовариство ставиться по-різному. Така поведінка має під собою підстави: Сполучені Штати та Європа все ще сподіваються переглянути ядерну угоду з Іраном після того, як адміністрація Трампа вийшла з неї у 2018 році. Але режим не продемонстрував серйозного інтересу до відновлення угоди, відкинувши пропозицію ЄС щодо нової угоди у 2022 році. Замість цього Ісламська Республіка з середини 2022 року надає росії безпілотники-камікадзе, в тому числі близько 1700 безпілотників Shahed того року. Росія та Іран також підписали мільярдну угоду про постачання озброєнь, яка передбачає створення 6 000 безпілотників на російському [виробничому] майданчику до 2025 року. Більше того, безпілотники іранського виробництва, які використовуються для атак на українську інфраструктуру та бомбардувань українських міст, часто виробляються з використанням західних компонентів. Вашингтон і Брюссель повинні запровадити набагато жорсткіші санкції проти режиму, який допомагає росії у веденні війни, і обмежити власну торгівлю з Іраном, щоб зменшити ймовірність поставок товарів, які можуть допомогти Ірану у виробництві безпілотників.
Гра в довгу
Через те, що російські війська глибоко окопалися і тепер ховаються за кілометрами мін, значна частина військових зусиль України більше не відбувається на лінії фронту. Зараз Україна зосередилася на нанесенні ударів по російських лініях постачання та інфраструктурі на окупованій росією території і в Криму, який має символічне значення для російського народу, особливо після того, як Путін анексував півострів у 2014 році. Орієнтуючись на больові точки Путіна і прагнучи завдати болючих поразок росії в Чорному морі або в Криму, Україна сподівається активізувати громадські настрої в росії проти війни та її ватажка. Така зміна суспільних настроїв є передумовою для переговорів; для того, щоб Путін захотів говорити і йти на компроміс, він повинен спочатку опинитися під сильним тиском всередині країни. Друга передумова - військова: Путін також має бути впевнений, що силою він більше нічого не зможе досягти. Отже, Україна повинна здобути перемогу на полі бою.
Примушення України до переговорів за нинішніх обставин зруйнує всі її надії на тісніше зближення із Заходом - надії, які стали трохи яскравішими після рішення ЄС схвалити переговори щодо вступу Києва до блоку. Путін продовжуватиме націлюватися на Україну і дестабілізувати її всіма доступними засобами. Зрештою, саме страх Путіна мати ще одну процвітаючу західну країну на кордоні з росією спонукав його до нападу в першу чергу. Оборонна стратегія, зосереджена виключно на діалозі з росією, в кращому випадку є фундаментально хибною, а в гіршому - катастрофічно наївною. Така стратегія призведе до розділеної України без жодної надії на вступ до НАТО, оскільки жодна країна НАТО не захоче ризикувати бути безпосередньо втягнутою в затяжний конфлікт з росією. Без стримування з боку НАТО Путін міг би відновитися, перегрупуватися і, зрештою, знову напасти. І Україна була б не єдиною країною, якій загрожував би новий напад; інші держави, такі як Молдова і країни Балтії, також перебували б під постійною загрозою. Європа може запобігти цьому кошмарному сценарію, лише якщо вона позбудеться своїх ілюзій і щиросердно візьметься за захист України.
