Оскільки американські переговорники зосередилися на Ірані, ані Росія, ані Україна не мають чіткого шляху до перемоги — або до миру, досягнутого шляхом переговорів.
Оскільки президент Трамп і його команда зосереджені на війні в Ірані, Європа готується до тривалішої війни в Україні, а надії на переговорне врегулювання між Москвою та Києвом дедалі більше слабшають.
У результаті Україна значною мірою залишається сам на сам із Росією, ведучи виснажливу війну без чітких ознак завершення. Ні Україна, ні Росія не мають очевидного шляху до перемоги, і ніхто не очікує, що мирна угода стане можливою без активної участі США та без тиску на Росію, до якого пан Трамп завжди неохоче вдавався.
Не видно й очевидного посередника, який міг би мати достатній вплив на обидві сторони.
Через п’ятнадцять місяців після того, як пан Трамп пообіцяв завершити війну за один день, «ми здебільшого опинилися там, де й починали переговори», — сказав Джеймс Шерр, аналітик із питань Росії та України, виступаючи з Києва, столиці України.
Він додав: «Європейці дедалі краще розуміють, що між цілями України та Росії існує принципова несумісність, і єдиний розумний курс — і надалі підтримувати Україну та не допустити перемоги Росії військовими або політичними засобами».
Президент України Володимир Зеленський «втратив 80 відсотків ілюзій» щодо того, що зможе розраховувати на підтримку пана Трампа, сказав пан Шерр.
«У нього зовсім інше розуміння Америки».
Водночас Україна продовжує вважати, що здатна утримувати позиції на фронті, а будь-яке рішення конфлікту буде ухвалене, якщо взагалі буде, саме на полі бою.
За повідомленнями The New York Times, між Києвом і Вашингтоном продовжуються неформальні контакти на нижчому рівні. Українські посадовці й далі наполягають на тристоронніх переговорах за участі США та Росії, але Москва їх відкинула. Українці навіть пропонували назвати ту частину східного Донбасу, з якої Москва та Вашингтон їй наполягають відступити, «Донніленд» — як спробу апелювати до самолюбства пана Трампа. Але серйозні переговори наразі призупинені.
Щодо самих переговорів, то «правда полягає в тому, що Росія ніколи не сприймала їх серйозно», — заявив міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус на засіданні контактної групи з питань України цього місяця.
«Саме тому так важливо підтримувати Україну».
Рішення Європейського Союзу, ухвалене в середу, надати Україні безвідсоткову позику на 90 мільярдів євро (106 мільярдів доларів) стало потужним сигналом європейської підтримки України на тлі американської байдужості та посилених російських атак на українську цивільну інфраструктуру.
Європейці підкріпили цю підтримку ще двома пакетами санкцій проти Росії, її економічних інтересів та експорту нафти через «тіньовий флот». Двадцятий пакет, схвалений у четвер, із лютого блокували Словаччина та прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який цього місяця програв парламентські вибори. Уже готується 21-й пакет санкцій, щоб не дати Росії пристосуватися до нових обмежень.
У Брюсселі розраховують, що Володимир Путін зрештою визнає обмеженість своїх досягнень і погодиться на переговори. Водночас європейські чиновники визнають: Кремль традиційно віддає перевагу прямому діалогу зі США, а не з Євросоюзом.
Завдяки європейській підтримці Україна має ресурсів і можливостей ще на певний час, і їй «не потрібно будь-якою ціною укладати угоду вже цього року», сказав Олександр Габуєв, директор Carnegie Russia Eurasia Center. Ситуація на фронті може змінюватися, але українці діють досить успішно, зазначив він.
«Не схоже, що росіяни досягнуть суттєвих успіхів, але й далі зазнаватимуть колосальних втрат заради невеликих здобутків», — сказав він, додавши, що економічний тиск на Москву дещо послабився через зростання цін на енергоносії.
Отже, жодна зі сторін зараз не відчуває сильного тиску, який би змусив її швидко йти на мир, сказав він.
Українцям уже вдалося завдати шкоди російській нафтовій інфраструктурі. Але проблема для європейців полягає в тому, що «нам бракує теорії перемоги для України», сказала Клаудія Мейджор, експертка з питань оборони з German Marshall Fund. Ідея полягала в тому, щоб створити достатній тиск на Росію і змусити її змінити свої розрахунки, «але ми так і не дали українцям достатню кількість ресурсів для цього», сказала вона.
«Зараз ми просто намагаємося втримати українців у грі, доки в Москві щось не зміниться — хтось помре, когось викинуть у вікно або економіка обвалиться. Але це не стратегія», — сказала вона.
Пан Зеленський демонструє дедалі більше роздратування щодо американців, які, як і раніше, схиляються до вимог пана Путіна. Він шукає нових дипломатичних і військових партнерів, ділиться досвідом у сфері безпілотників із Саудівською Аравією та країнами Перської затоки, а також укладає угоди про виробництво зброї з Великою Британією та Німеччиною.
Зеленський також різко розкритикував рішення пана Трампа послабити санкції проти російської нафти, щоб стримати світові ціни на енергоносії, заявивши:
«На мою думку, Росія знову обіграла американців — обіграла президента Сполучених Штатів».
Він сказав, що відмовився піддаватися тиску з боку неназваних сторін — очевидно, Вашингтона — щодо припинення атак на російську енергетичну інфраструктуру.
Наприклад на цьому тижні, в понеділок, він розкритикував плани Стівена Віткоффа та Джареда Кушнера, головних переговорників пана Трампа, знову відвідати Москву найближчим часом, хоча вони ніколи не були в Києві.
«Це неповага — їхати до Москви, але не їхати до Києва. Це просто неповага», — сказав він в інтерв’ю українському телеканалу ICTV.
Посадовці ЄС визнають, що вони занадто глибоко залучені до підтримки України, аби Москва сприймала їх як посередника. Проте Париж усе ж намагався відновити контакти з Росією.
Президент Франції Еммануель Макрон зробив односторонній крок назустріч Москві, відправивши туди в лютому свого головного радника із зовнішньої політики Еммануеля Бона. Ідея полягала в тому, щоб не допустити відсторонення європейців від переговорів щодо України, однак росіяни поставилися до цього здебільшого зневажливо. Міністр закордонних справ Сергій Лавров назвав це «жалюгідною дипломатією». Українці та країни Балтії були занепокоєні, але поки що зусилля пана Макрона дали небагато результатів.
Принаймні наразі Україна відчуває себе впевненіше завдяки новим європейським коштам і певному прогресу на полі бою; пан Путін не досяг своїх цілей, хоча його економіка отримує вигоду від зростання цін на енергоносії через війну в Ірані; а Вашингтон відволікся і дедалі менше цікавиться ситуацією.
Тож війна триває, а припинення вогню чи мирна угода й досі здаються далекими.
Джерело — New York Times
