Уряди Естонії, Латвії та Литви хочуть усунути ризик того, що виведення американських військ залишить їх у небезпеці перед загрозою російського нападу.
З моменту повернення Дональда Трампа до Білого дому у 2025 році Литва, Латвія та Естонія опинилися між двох вогнів. З одного боку — безпосередня та довгострокова військова загроза з боку Росії. З іншого — дедалі непередбачуваніша поведінка їхнього головного партнера у сфері безпеки, Сполучених Штатів. Коли у квітні 2026 року Трамп озвучив можливість виходу США з НАТО, трьом балтійським державам нагадали, що час, який вони мають для зміцнення своєї оборони, перебуваючи під військовим захистом Вашингтона, може бути обмеженим.
Враховуючи це, лідери Литви, Латвії та Естонії розуміють, що не варто йти на конфронтацію з Трампом. Натомість вони висловили згоду з тим, що Європа має робити більше для забезпечення власної безпеки, а країни НАТО повинні збільшити видатки на оборону до понад 2% ВВП. Тиск з боку Вашингтона подається не як ризик, а як заклик до дії.
Ця тактика уникнення протистояння зі Сполученими Штатами не зумовлена наївністю чи спробою задобрити владу. Це спроба виграти час. Балтійські держави, які мають 1 500 кілометрів сухопутного кордону з Росією та Білоруссю, не мають тісних зв’язків із нинішньою адміністрацією США: протягом останнього року контакти здебільшого відбувалися на полях міжнародних самітів або під час зустрічей американських урядовців із їхніми колегами з усіх трьох країн. Двосторонніх самітів чи офіційних візитів не було.
Для регіону це і добре, і погано: погано тому, що Балтійські країни, очевидно, не надто цікавлять Трампа та його команду, і добре тому, що канали комунікації з Вашингтоном залишаються відкритими. Литві, Латвії та Естонії краще уникати зайвої уваги, щоб співпраця тривала, доки це дозволяє ситуація.
Одна з причин обережності країн Балтії щодо Трампа пов’язана з необхідністю зберегти військову присутність США. Естонія заявила, що на її території перебуває близько 600 американських військовослужбовців; у Латвії постійно перебуває ротаційний контингент США; а в Литві — ротаційні важкі батальйони США та додатковий артилерійський підрозділ. Однак цифри не настільки важливі. Доки американський військовий персонал фізично присутній у Балтії, він може загинути або отримати поранення в перші дні звичайного російського нападу, що збільшить ціну ескалації для Кремля і означатиме, що війна буде не просто «європейською проблемою», а прямим викликом Вашингтону.
Якщо США виведуть свої війська до того, як Європа встигне заповнити свої прогалини в обороні, то стримуючий фактор неминуче ослабне. Вашингтон буде набагато менше залучений до початкової фази будь-якого конфлікту, і Трамп зможе сказати — як він це любить робити — що війна в Європі є європейською проблемою. Відповідно, країни Балтії наразі намагаються забезпечити, щоб американський військовий контингент залишався на місці якомога довше.
Іншим пріоритетом для країн Балтії є вирішення питання динаміки перших днів потенційної війни. Протягом багатьох років стратегічне мислення НАТО ґрунтувалося на припущенні, що передові сили приймуть на себе перший удар, після чого прибудуть основні сили альянсу для визволення втрачених територій. Однак для країн Балтії це завжди було неприйнятним. Для них не є абстрактним предметом дискусій, чи будуть їхні союзники воювати за Нарву, Даугавпілс чи Маріямполе. Крім того, припущення НАТО про те, що територія буде втрачена, розглядається як стимул для Москви.
Такі побоювання поглибилися після повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, коли Росія за лічені дні захопила територію, розміром порівнянну з цілою балтійською державою. А поведінка російської армії на окупованих територіях України показала, яку високу ціну доведеться заплатити місцевим жителям. В результаті риторика НАТО почала змінюватися.
Після саміту в Мадриді в червні 2022 року НАТО оголосило, що важливо захищати кожен сантиметр території членів Альянсу; на саміті у Вільнюсі в 2023 році Альянс оприлюднив нові регіональні плани та взяв на себе зобов’язання посилити оборону на передовій; а в 2024 році заявив, що його місія тепер полягає в тому, щоб унеможливити будь-яку агресію з боку потенційного ворога.
Країни Балтії реалізують ці зобов’язання на місцях, замінюючи символічну військову присутність на боєздатні сили (великі військові підрозділи, техніку, розвинену логістику, укріплення та зосереджені системи ППО).
Дійсно, повномасштабне вторгнення в Україну дало країнам на східному фланзі НАТО набагато краще розуміння своїх пріоритетів. Головним питанням для них є не теоретична дискусія про те, як збільшити військові видатки, а те, що потрібно на місцях: інфраструктура протидії мобільності на кордоні, багаторівнева протиповітряна оборона, системи протидії дронам, датчики, склади боєприпасів та інфраструктура для прийому союзних військових підрозділів. Це призвело до створення «Балтійської оборонної лінії», розробки нових планів розвитку збройних сил у всіх трьох країнах та зосередження уваги на протидії загрозі з боку безпілотників.
Проблема полягає в тому, що часу на реалізацію всіх цих нових планів і зобов’язань було недостатньо. Для цього потрібні не лише підготовлені підрозділи, боєприпаси, техніка та фінансування, а й — що найголовніше — такі виробничі потужності, яких Європі не вдалося досягти за чотири роки бойових дій в Україні. Іншими словами, це процес, який займе роки, а не місяці.
Якщо захист з боку США зникне, великі європейські країни перестануть зосереджуватися на цих питаннях — натомість вони, ймовірно, намагатимуться заповнити прогалини у власних оборонних можливостях та переозброїтися. Для країн Балтії це буде дуже небезпечний момент: коли старі оборонні системи втратять чинність, а нові ще не будуть побудовані.
Естонія, Литва та Латвія ніколи не розглядали європейську військову міць як особливо привабливу перспективу. Вони скептично ставилися до ідеї європейської армії задовго до Трампа. Ще у 2010-х роках латвійські дипломати стверджували, що посилення військових можливостей ЄС є бажаним лише в тому випадку, якщо це посилить НАТО, а не замінить його.
Тому, коли країни Балтії закликають Європу збільшити видатки на оборону, вони не мають на увазі, що це може замінити потенціал США. Навпаки, вони вважають, що раптовий розрив із Вашингтоном до завершення переозброєння Європи був би найгіршим із можливих результатів.
Ось чому країни Балтії не бажають сперечатися з Трампом і поспішають хвалити Європу за збільшення видатків на оборону, будівництво укріплень, прискорення закупівель і, водночас, збереження військової присутності США. Їм не потрібно доводити, що Європа може обійтися без Сполучених Штатів; вони намагаються виграти час, щоб у разі, якщо Трамп все-таки втомиться від НАТО, вихід США не призвів до оборонної катастрофи для їхнього регіону.
Джерело — Carnegie
