Нова збірка есеїстики Оксани Забужко, що нещодавно вийшла у світ в київському видавництві “Комора”, безумовно, належить до тих визначальних книг сьогодення, яку варто прочитати, осмислити кожному, щоб зрозуміти, що чекає Україну, світ в майбутньому, в якій точці цивілізаційного розвитку перебуває Європа?, чому безпека та перемога України у цій жорстокій війні, яку розпочала росія, є необхідною умовою збереження цілісності Європи, фундаментальних європейських цінностей: національної ідентичності, свободу вибору, права українського народу так само як інших народів європейського континенту на вільний розвиток своєї культури, мови, традицій, віросповідання тощо. Письменниця переконливо доводить, що Європа мусить переглянути підхід до власної ідентичності, щоб сприйняти Україну, як невіддільну частину себе не лише географічно, а насамперед цивілізаційно.
Книга “Наша Європа” містить дуже широке коло проблематики, в короткому книжковому огляді неможливо охопити все, то ж, моє завдання - спонукати якомога більшу кількість читачів прочитати цю книжку, зробити власні висновки.
Можна виділити такі основні проблеми та виклики, на яких письменниця акцентує увагу читачів:
Переосмислення європейської ідентичності, місце України, яке країни Західної Європи часто недооцінювали;
Війна росії проти України постає на сторінках книги не лише як геополітичний конфлікт, а як протистояння двох систем світогляду – імперського та постколоніального. Авторка наголошує, що українцям та значній частині представників європейської інтелігенції, які часто сприймають Україну як частину континенту, що може залишитися у сфері впливу росії, варто відмовитися від подібної точки зору.
Культура, література, як одна з найважливіших складових опору, елементів національної ідентичності, що мобілізують суспільство до боротьби;
У багатьох есеях можна простежити тему відповідальності філософів, письменників, журналістів за формування наративів у суспільстві. Саме ці люди мають визначальний вплив на думку громадськості, тому не можуть залишатися осторонь в часи жорстокої війни.
Проблема збереження історичної пам`яті, мови, культури. Забужко звертає увагу на те, що представники політичних еліт європейських країн - Польщі, Німеччини, Франції та інших, часто не бачать, або не хочуть бачити суті російської війни на тотальне знищення українців, як нації, державності України, оскільки росіянам не вдалося підкорити українців ментально та історично.
Словом, тем для роздумів та рефлексій дуже багато. Кожний есей з книги “Наша Європа” може стати темою окремого наукового дослідження для істориків, політологів, істориків літератури, музикознавців, дослідників історичних травм та міфів, що є частиною та наслідком радянського постколоніального минулого. Цю книгу можна і потрібно детально аналізувати, досліджувати, тому що це “багатоплановий діалог, а співрозмовниками в цьому діалозі є Пауль Целан, Мілан Кундера, Ален Польц, Чеслав Мілош… ” та багато, багато інших письменників, політиків, громадських діячів, кіномитців, режисерів, з якими Оксана Стефанівна полемізує, “аби докричатися до Заходу”, пояснити, допомогти зрозуміти та усвідомити, що Україна у цій війні з росією бореться не лише за виживання свого народу, а й за європейські цивілізаційні світоглядні цінності.
В процесі читання часто виникає бажання дізнатися більше про книги, авторів, явища українського та або світового літературного процесу, про які Оксана Стефанівна згадує одним рядком, лінком або ж “залишає для майбутніх дослідників…” На жаль, не маю змоги тут і зараз розповідати більше про всі нотатки та виписки, які зробив для себе, але впевнений, що “Наша Європа” - це книга, що змінює світогляд, формує українську та європейську громадянську позицію та візію майбутнього кожного, хто її прочитає.
І наостанок, не можу відмовити собі у задоволенні навести декілька особливо важливих цитат із книги, які мене найбільше вразили:
Про недостатню дієвість міжнародних інституцій:
”Нині історичний момент, коли Захід у те вірив, минувся. Наші цивілізаційні інституції мертві: Росія головує в Раді Безпеки ООН, Китай входить у Раду ООН з прав людини, Іран очолює Конференцію з роззброєння, а Саудівська Аравія — Комісію ООН зі становища жінок. Ніяка культура після такого неможлива, бо скасовано її найпершу засаду — щирість.”
Про важливість культурної спадщини країни:
“...головною ставкою в світоглядових розборках між «Заходом» і рештою країн є в нинішньому постколоніальному світі якраз heritage, спадщина (Кремль недарма так уперто «віджимає» собі нашу, від Києва до Херсонеса: це дійсно перепустка в «клуб великих держав»!) — цього в нас поки що не вчать навіть у Могилянці. А без цього — без знання себе й поваги до себе — будь-які інновації, запозичені методом «прямого переносу», завжди приречені бути «рагульством»: карґо-культом, літаком із дрюччя і «модернізацією по-російськи…»
Про читання книг:
“...для чого взагалі треба читати книжки — не для відпочинку, не для здобуття нової інформації, і навіть не для інтелектуальної гімнастики (все це за бажання можна, в принципі, отримати й з інших джерел) — а для долучення до чужого досвіду, який допоможе тобі знаходити відповіді на «контрольні питання» твого власного життя. І якщо в країні немає критичної маси людей, котрі «вміють» читати саме з такою метою, така країна, хоч би якими економпоказниками розмахувала, завжди буде «країною третього світу».”
Тож, читаймо книги, працюймо заради наближення європейського майбутнього України, бо збудувати цей “європейський міст” здатні лише ми самі, ніхто у світі не зробить цю нелегку справу замість нас.
Примітка: Текст написано 12.06.2025
