Листя спадає в небо,
Дощ імжею у хмари.
Правди мені не треба —
Ми у коханні марим.
Вітер ласкаво мовить
Диханням, подихом тепло —
Наче у хвилях моря,
Наче у травах степу.
Наші тіла злітають
Сплетені у коханні
Там, над ланами далі,
В білому що тумані.
Та у вітрилах легких
Стомними, сповна знеможні
Гойдані як ті лелекі
В обрію світлого моря.
Осінь з гілочок ронить
Листя у зміні у часі.
Місяць у ночі повнить,
Горнить в серпанок нас він.
Шерехи саду — осіннім
Словом безмежності ночі,
Нам на добраніч…Мління
Наші заплющує очі…….
