Хода на моєму шляху триває вже надто, занадто аж довго…
Кожна зупинка годинна не має ніякого значення в часі.
На шляху моєму лиш пил та каміння, шпараги женуться за пилом…
Обурено вітер гуляє на шляху моєму бурхливий та сильний,
Коли у кружлянні з небес вихоплюю хмари, сніги із дощами,
Спадають зірки, що невмисно торкнувся поглядом думки своєї!…
Під ритми тамтаму гучного танок чиню по життю ритуальний… —
І шурхіт, і шепіт, і шерех чується в листі, в волоссі, у вухах.
Спека видзвонює сонцем, що накри в руках у танці шамана!
Кружляю невтримний, висмикую миті від світу у русі своєму…
Здавалось, то все так само надалі триватиме завжди незмінно.
І шлях мій прямий, зрозумілий зведе у широкі, просторі терени.
…Але руїна…руїна перед очима! Дими та пожежі палають бідою…
Складаю рядки незграбні…Сумбурно відшукую відчаю слово.
******шпараги — перекотиполе.
