в холодному шепоті осені,
в мовчанні безмовних вулиць,
знову ховаєш свої слова —
поеми, написані в зошиті —
у келих,
допитий до дна.
200 кави, синці під очима,
принтер друкує зайві слова.
ми всі партизани блідих коридорів,
ніколи не чуті сповна.
буденність вечірніх маршруток
верта приколисаний смуток.
коли місто гучне засина —
ти знов мандруєш одна.
бездоганне фото у ще одній сторіс —
над яскравою посмішкою — втомлені очі.
ми, буквально, тривога цього мегаполісу
в неохочих обіймах милосердної ночі.
але я вірю, що прийде ранок,
ти мигцем заглянеш в свої зіниці,
і твоя посмішка буде приємніша за всі світанки,
і таємничіша за всі таємниці.
♫ Message to Bears — Mountains
