Тобі дозволено Богом складати якісь вірші…
Розпоряджатись життям, як тобі заманеться та хтозна-як…
Любити жінок, горілку, сало, із м’ясом борщі…
Трактувати зло та добро відсторонено, байдужо, аби як…
Тримати в кишені ключ від вагомих дверей у духовний свій храм
Та дріб’язковість вважати як щось величне, величне ж — мілким…
Полюбляти розмови розумні із мареннями на пополам,
Суперечки по суті зі світом та із собою самим…
Протиріччя занурити в п’яний задушливий чад…
Та озирати навколишнє з-під обважнілих повік… —
Як абстрактний кумедний щоденний ляльковий парад…
І ліків немає від того! І часу кінчається лік…
Бурмочеш, мовиш вустами пошерхлими в дим
«…Усе не так просто! Хоча спочатку вважалось таким простим…».
