Ступаю слід у майбуття.
Іще один.
Метуть сніги, збивають з ніг…
Мабуть, не буде вороття.
Вже прочитав, братове, послання.
В душі моїй хтось закричав
так сильно,
що зараз шлях я свій
будую навмання —
й не відчуваю в сьогоденні
себе вільним.
Хіба побачу ще у комусь
стільки болю,
як не в очах,
так сповнених добра?
Мій рідний друже,
я твою незламну долю
рівняю з вищими талантами пера.
Скресає лід,
а з ним — й моє гірке життя.
Я пам’ятаю —
рахували змалку зорі…
Наше швидке й палке серцебиття
на цій страшній планеті…
неозорій.
Якщо колись згадаєш це послання —
я буду тут, чекати на краю.
З найдовшого страждального заслання
шукатимемо
шляху до раю.
♫ Rafael Anton Irisarri – A Thousand Yard Stare
