Радше з остраху нудьги,
ніж для власної потіхи,
беруть з собою моряки
в дорогу альбатросів.
Щоб кремезні кораблі
тихо ковзали по гофрі
під покровителями моря,
під спокій їх та лінь.
Бо, сідаючи на палубу,
пернатий покруч неба
втрачає всю ту силу
що осліплювала зір.
І незграбно розкидають
непід'ємну людям велич
у крилах, мов ті весла
розтрощених човнів.
Тепер вже ця потвора –
сором'язлива туша,
терпить зверхність долі
терпить п'янь і дим.
Вони за ним повторюють,
викручуючи клюва,
у спробах мимоволі
перейняти хоча б тінь.
Поет – образ альбатроса,
що стрімко лине в бурю.
його посмішка в прицілі
ладна дивувати смерть.
Поет – постать босонога
з крилами понурими,
вигляда настільки ницо,
що ледве їх несе.
