НА СІЧНЕВИЙ ДОЩ…
1. Незчисленні краплі дощу розсікають цей день,
Окликом крику пронизують землю.
2. Туман закреслений пунктирами крапель.
За завіски сховано обрій.
3. Потоки жалю спадають у водоймище втрат.
Мріється небо у забутті.
4. «…Розкажи мені казку…» - голос відлунь
Вибухом в тиші прозріння.
5. Нечутно торкаються віти небес,
Що занурені в чорний зруйнований обрій.
6. Крізь пунктири дощу навперехрест із трасами куль -
Шлях руйнацій…не чумацький, не до життя.
7. Розстріляне сонце падає за небокрай,
Тоне в червоній багнюці шляху.
8. А ми по колу крокуємо, топчемо тирсу арени
У з балабончиками ковпаках.
9. Ми прийшли переможцями, перемагати
Між хрестами із крапель дощу та влучно стріляних куль.
10. Поламаними парасольками крони дерев
Зникають у відстанях на шляху за край неба омани.
11. Тримають дерева хмари небес.
Крізь безлисті їх крон втрачається небо.
В САМОТІ.
1. Пліткують зірки, коли місяць блідий у задумі.
В пустелі засніженій вітер зводить спіралі снігів…
2. За кавою я і самотність ведемо розмови
Безмежні та тихі, як пісня вогню у каміні.
3. Довгі розмови вести із завзяттям дуже цікаво.
Але нудно та томно читати таку многомовність…
4. Безліч світів відкриваються перед очима
У цій зимовій стрімкій каруселі.
5. Тримаю пальцями слово кришталем супроти вогню,
Повертаю гранями значень…
6. Вітрами снігів наметена ця піраміда століть,
Яка ділить тіні та світло у днині.
7. Дні за днями минаються все як один…такі схожі!
Білий оклику знак між коханням та безліччю втрачень.
8. …Філіжанка порожня в руці карим оком немов
Споглядає байдужо мою порожнечу.
9. Сни оманні привиддям у танцях вогневих сміються,
Близяться з реготом, щось потаємне шепочуть в напівтемній кімнаті.
10. Здіймаюся важко із крісла. Плед поправляю на плечах -
Тікаю з облудності та самоти в многозначення слова.
11. Сяє місяць блідий у задумі. Пліткують зірки у зимовість…
А яке мені діло до сьогодення?..
ДУМКА.
1. Снігом мальований світ крейдою білою наче.
Тішусь сніжинками речень в сторінках зимових укотре.
2. Думка мов щит в суєті від прогресу руйнації світу.
Будую горожу з думок, захищаю себе від загуби в руїні.
3. Поміж гір та лісів, та степів є ознаки спустошень бездумних.
У сплетінні стежин та доріг ні початку ані завершень.
4. Вкрадене місто злодієм (москалем) кинуто в темну комору , на плін.
У світі закреслено ще один світ, в якому порпались люди.
5. Чорною рисою - фініш. Обрій - між білим та сірим.
Сіре - небо високе. Чорне - то зле. В білому - бій та руїна.
6. Білим шаликом звивисто в гай через степ пролягає стежина -
Обтяжена зрадою, в мінах веде в пекло…а, може, що і до раю.
7. До най красивого липне удача. Приз йому - перемога як най сильнішому.
То земна аксіома - йти по зігнутим спинам у прірву.
8. Марнота марнот нас штовхає з минулого у сьогодення
Заради амбіцій…Навчилися - вміємо! - нищити інших.
9. Заплямоване все та засміяне в реготі кинуте в бруд.
Мию руки. Змиваю людське недоумство…та своє заразом.
10. Чітким обрисом - чорт! А то - янголом білокрилим в тумані…
В снігопаді бавиться день та як наче картяр тасує з ночами світанки.
11. Сміється вітер з думки моєї, шкребеться по шклу сніговієм.
Зіщулився, знітився - верзу казна-що, ні про що…І навіщо?..
ПРИМАРНІСТЬ ШЛЯХУ В ЗАМЕТІЛІ.
1. Під сяяння світлих зірок та місяця ясного
Втратив я шлях, який вів під небом мене по життю.
2. На диво - нарешті! - прямий став життєвий мій шлях.
Радію в літах збезсилений, сивий…
3. Були надбання…втрачання…свята…розчарування…
Як зважити вагу свого часу? Чи існують такі терези?..
4. А спогади всі заблукали між стін цупких у тумані
Стрімливим сходженням лавин у незворотність, в приховану долю.
5. Каміння з небес…спрага…мерзлість у сльоту…вітри штормові… -
Романтика то шкідливих, штучних, дурних перешкод.
6. Коли буря смішить, а в клоунаді з клоуна зовсім не смішно -
Переступи поріг у horror, в інсталяцію гарну, цікаву, потішну.
7. А нині шлях в банальність та повторень безкінечних.
Та зміни змін немов в калейдоскопі феєричні.
8. Та наче вже не йдеш, а час тебе штовхає.
Спіткнеся - не біда. Біда - коли впадеш.
9. Бруківка, чи асфальт, чи стежка степом -
Єдино то є шлях заплутаний примхливо.
10. Від літа луни…мить весни…та осені капризи…
Морози та сніги… - крокує місяць лютий!
11. Шляхи живого прагнуть від пробудження в спочинок.
Зникає небо. Темрява панує в зиму ночі…
ПРИСМЕРКИ ХАТНІ.
1. Над цим вікном - кути у павутинні темні.
А над дверима супроти вікна - кути у павутині сірі.
2. Біля стіни - тахта брудною плямою у сутінках доби.
Та поруч стіл. Та море попелу, недопалок гора у попільниці.
3. Занедбаність, недбалість та байдужість - в супутники мені
Плечам до плечей, обличчям у прийдешнє.
4. Там вся земля спаскуджена ордою. Там вмерло все!
Розірвано життя на “до” та “після”.
5. На поверху на енному, в конурі темній та холодній
Сховав свою зненависть та змерзлу самоту.
6. У хаті цій я наче як у ніші із бетону.
У прорізі вікна чужий мені, незнаний світ.
7. Крізь це вікно видніються орелі - гойдаються птахи на ній.
Обличчями вони до попелища саду…до руїни.
8. Та ремствуєш на себе…злий, на світ весь нарікаєш.
Але мов у дитинстві від страху ховаєся в цій ніші.
9. Зійти по сходам вниз?… - ні думки, ні бажання порятунку.
За пазухою ліні - я не штукар на виходи зі скрути.
10. Сиджу…Курю під лампою, зі стелі що звисає.
Дим запиваю кавою гіркою в темній хижі.
11. У сутіні в куті мурахами засиджена ікона.
«…У бездіяльності і думка нерухома…» - як наче мовить лик.
ПЕРЕДЧУТТЯ.
1. Гармонія з хаосу лине в поза часовість безмежну.
У поза просторі основи всіх основ.
2. Клумками всі шляхи, в інакомовностях поховані слова.
Над тим усім - квітують квіти…та зоря…та зорі ночі.
3. Мізерність ницості, нікчемність та паскудство
Поглинуті в заливистому реготі сарказму.
4. А таїна блукає тінями, за хмарами у днинах
В годині змін…в добі…на зламі року.
5. Під сонцем віти - промені вітань. Високі небеса
Повили світ чуттям безмірної любові.
6. Розкошами багатий день прямує в забуття.
Дзвіночками пісень - у згадку на повернення в прийдешнє.
7. У протихід від заходу на схід на втіху сонцю,
Як супровід - акорд акордеону святковий в сьогодень.
8. Буває так, що нездійснене здійснюється врешті.
А неосяжне раптом осягнеш невмисно, легко, просто.
9. На заставки усі кладеш невдачі, їх розчавиш.
Та далі йдеш оновлений, сміливий та рішучий.
10. Веселе та спокусливе на вухо щось нашіптує цей вітер.
Бруківка хідника і та виблискує святково у цей день.
11. В передчутті на зрушення в природі крокую мовчазний.
Душа в танку осліплена в чеканні мрій та дива……………
