Жах огортає нерухоме тіло.
Тобі лячно?
Бачу.
Огорну твої слабкі руки,
Захолоне слабка та наївна
Так стрімко, так стрімко...
Страшно? Я ж бачу...
Тримаю душу тремтячу
Забираю й... Обіймаю...
Зігріваю...
Все ще страшно?
Так неминуче і... Рішуче...
У пісках зибучих,
Знов заблудші душі...
Чому тобі страшно?
Ти ж, наче, не такий...
Хочеш, малювати акрилом по тілу?
Сонце давно почорніло.
Я дуже хотів написати вірша про любов...
Вдягну сорочку – ніби крила, В ній дух століть, в ній мудрість слова. Узором мати нагадала, Бо Україна в серці знову.
Вірш про загострення тривожної фази. Те, що, я впевнена, зараз відчуває безліч українок і українців. В тому числі і я.
Вдягну сорочку – ніби крила, В ній дух століть, в ній мудрість слова. Узором мати нагадала, Бо Україна в серці знову.
Вірш про загострення тривожної фази. Те, що, я впевнена, зараз відчуває безліч українок і українців. В тому числі і я.
