v.b | вчися літати | цикл “асиметрія”

Синець під оком, розтрощена лінза моїх окулярів
на колінах — гвинтівка,
на пальто — руїни старого замку.
Сьогодні я знову бачив цей сон:
натовп шипів мені прямо у вуха,
наче білий шум,
а потім — і сам
екран телевізора.

На моєму пальто ти бачиш верхівки крон,
а я — високі дерева і алебарди.
Уран заявив, що втомився мовчати
і розповів комусь про цей дивний сон.
А потім, точнісінько в око,
вдарив прикладом.

Сардж стояв на краю замку
і дивився, як хитається ліс,
як танцюють тіні посеред дерев,
і в сотнях рук — алебарди.
Страх стікав по його щоках —
він втрачав свою вісь.
Я втрачав терпець
і, мабуть, мільярди
несказаних слів і непочутих зізнань.

Мартін намагався тікати хащами,
та не в той бік.
Він сповільнював терції.
Я був трохи швидший
і плакав,
коли він просив пригадати старі фотографії.
Як цілився в його серце,
а потім тягнув його за волосся
згарищами проспаних мрій
і стертих історій.

Картини стають розмитою метаморфозою,
а кожен кадр — двадцять п’ятим,
коли ти у натовпі.
Будь в кожній миті найглибшою прозою.
Вимкни ТБ — в цій кімнаті
не тобі сьогодні зникати.

Та тобі — слухати, що говорять дерева.
Чи вперше скерувати літак.
Навіть якщо не вмієш літати —
абсолютно всі
роблять щось вперше.

♫ Hammock – We Will Say Goodbye to Everyone

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Vitalii Bosyi
Vitalii Bosyi@citadel_martin

голос останнього вітру.

131Прочитань
0Автори
3Читачі
Підтримати
На Друкарні з 21 квітня

Більше від автора

  • v.b. “Ґаттака“ | цикл “Ґаттака“

    Сповідь людства, яке забагато жило. Ми успадкували лють, страх і ненависть — і назвали це честю. Цей вірш про цивілізацію, що спершу шукала сенс, а тепер просто вбиває, бо не знає, що ще робити.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • v.b | phantasma | цикл “Ґаттака”

    Кохання спалює тебе до останньої молекули, якщо живеш не собою, а для чиїхось очікувань. Краще зникнути, ніж жити чужим образом. Краще вмерти чесно, ніж вигинатись під чийсь ідеал.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • v.b | палімпсест | цикл “Ґаттака”

    Цей вірш — як розмова із собою колишнім: я бачу, як горів колись і як догорів. Тепер, дивлячись на попіл у пам’яті, питаю: чи виправдався той вогонь, якщо сьогодні всередині — лиш спокій, холод і запитання на які не почуєш відповідей.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається