Синець під оком, розтрощена лінза моїх окулярів
на колінах — гвинтівка,
на пальто — руїни старого замку.
Сьогодні я знову бачив цей сон:
натовп шипів мені прямо у вуха,
наче білий шум,
а потім — і сам
екран телевізора.
На моєму пальто ти бачиш верхівки крон,
а я — високі дерева і алебарди.
Уран заявив, що втомився мовчати
і розповів комусь про цей дивний сон.
А потім, точнісінько в око,
вдарив прикладом.
Сардж стояв на краю замку
і дивився, як хитається ліс,
як танцюють тіні посеред дерев,
і в сотнях рук — алебарди.
Страх стікав по його щоках —
він втрачав свою вісь.
Я втрачав терпець
і, мабуть, мільярди
несказаних слів і непочутих зізнань.
Мартін намагався тікати хащами,
та не в той бік.
Він сповільнював терції.
Я був трохи швидший
і плакав,
коли він просив пригадати старі фотографії.
Як цілився в його серце,
а потім тягнув його за волосся
згарищами проспаних мрій
і стертих історій.
Картини стають розмитою метаморфозою,
а кожен кадр — двадцять п’ятим,
коли ти у натовпі.
Будь в кожній миті найглибшою прозою.
Вимкни ТБ — в цій кімнаті
не тобі сьогодні зникати.
Та тобі — слухати, що говорять дерева.
Чи вперше скерувати літак.
Навіть якщо не вмієш літати —
абсолютно всі
роблять щось вперше.
♫ Hammock – We Will Say Goodbye to Everyone
