Письменник щось тихо писав,
Ельфи, огри та тролі
переживання тихо вливав.
Коли стіну рушали,
Із переживаннями, хворобливою головою, жінками.
Клавіші крихтіли, знак невірний,
Стуливши голову, мілко сопів.
Під новорозпеченим багаттям, слів витяг
Мертві душі, клаптиками тихо кружляли,
Коли романи відходили назад, до всесвітів із пластику, холодного вогню.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Вирішила також писати не тільки відгуки чи піднімати конкретні теми, а і просто робити потік думок у вигляді щоденника.
Я відчуваю постійну незадоволеність теперішнім світом і станом речей у ньому.
Вирішила також писати не тільки відгуки чи піднімати конкретні теми, а і просто робити потік думок у вигляді щоденника.
Я відчуваю постійну незадоволеність теперішнім світом і станом речей у ньому.
