Я не став би стукати в двері…
Особливо в зачинені щільно.
Не стояв би біля порогу,
А пішов би геть…до холєри!
Там де дихати легко та вільно,
Де душі, де зору просторно!
Порозкидав би всі загорожі!
Перешкоди наставлені долі
На шляху розтрощив би зневажно.
І дивився би в очі ворожі
Як на сморід поганий юдолі,
Як в істоту пусту та продажну.
І не грюкать у двері ті бутом -
Роздовбати їх краще ногою!
Підпалити розтрощені нафік.
Не дивитись, піти і забути,
Та змінити лютість нудьгою.
Важливіші згадати принади…
Призабув бо в зненависті лютій,
Що у світі є світло та свято
Окрім бійок, різні, всяких воєн
Безпричинних, від щизи, маразму!
І начхать на хаос той заклятий,
В метушню…дибілізм параної,
Між людей у суспільстві заразній.
Та розслабитись в кріслі у хаті,
Яка дивом іще уціліла
Між руїн в понівечених селах.
Та з думок, що важкі, задрімати
В лабіринті надії в екзилі
Та вві ні її не впізнати
У незнаних скривавлених землях…
