Всі фотографії та матеріали використані виключно в едукаційних цілях. Засуджую те, що слід засуджувати. За все хороше — проти всього поганого.
Виклад матеріалу
— Дядько Анте, а розкажіть, як Ви у юності...
Саме такою фразою можна охарактеризувати І том мемуарів одного доброго католика, юриста, адвоката, трішки терориста та Поглавніка Незалежної Хорватської Держави. При читанні І тому не очікуйте якогось послідовного викладу матеріалу. Автор спогадів часто перескакує з однієї події у своєму житті на іншу. При тому, що події часто відбувались у різних часових проміжках. Через це ми натрапляємо на велику кількість прізвищ, політичних діячів чи географічних місцин, які здатні збити з пантелику читача. Павеліч часто подає власний опис та трактування тих історичних подій, що мали відношення до історії Хорватської держави. Однак сам визнає, що він не історик за своїм фахом. Найбільше запам'яталась наступна цитата:
— Я не можу описати все з точністю історика [...] однак хочу висвітлити...
І тут, ми хочемо виразити шанування науковим редакторам тексту — вони зробили примітки та коментарі ідеальними. Вони інформативні та не перевантажені фактами, котрі здатні налякати читача, незнайомого з постатю Павеліча.
Постать Павеліча
У І томі своїх мемуарів Анте Павеліч схожий з Беніто Муссоліні у контексті, що ми не здатні прослідкувати розвиток ідеологічних поглядів Поглавніка. Він не наводить перелік тих праць, котрі "зробили" з нього хорвата та католика. Ми можемо натрапити лише на назву одиного хорватського історичного роману, котрий заслуговує поваги Анте Павеліча ("Змова Зринських–Франкопанів"). Майбутній Поглавнік не описує тих ключових постатей, котрі викликали у нього захоплення.
Поваги Павеліча заслуговує лише Анте Старчевич (засновник Хорватської партії права) та інші соратники. Павеліч вважає Старчевича майже святою людиною, котра намагалась відстоювати право хорватів на незалежність перед загрозою ілліризму/югославізму. Тобто, Старчевич заслуговує поваги, бо він базована особистість (наш слон, так сказати). Для Павеліча це аксіома, прописна істина, догма. Мовляв, ти або погоджуєшся з цим, або ти зрадник/серб/мадяр.
Ідеологія, або Хорватія убер аллєс
Для Павеліча, як уродженця Боснії, самозрозумілою (як для українця те, що Крим – це Україна) річчю є те, що Боснія та Герцеговина — це невід'ємні частини Хорватії. Боснійські мусульмани — це ті самі хорвати, котрі у протистоянні з мадярами переходили у богомильство, а пізніше в іслам. Через підлу політику мадяр, котрі всіма можливими силами намагались збільшити власні впливи у Хорватії (Pacta Conventa 1102 р.), постійні криваві війни з турками хорвати "забули": що вони займали ключові позиції на Балканах; про те що Боснія та Герцеговина — невід'ємні частини Хорватії. Підлі зрадники народу та хорвати "у другому поколінні" отруювали свідомість хорватів меншовартісними ідеями ілліризму та югославенства, у котрих народ мав би втратити власну душу.
(Цікаво, що Павеліч не аргументує свою ненависть до сербів. Для нього серби це "зборище" всіх можливих смертних гріхів та абсолютне зло. Чому? Бо це серби)
Трошки галицько-українських вайбів
У І тому томі можна натрапити на описи того, як жив тодішній хорватський народ. Окрім цього, постійно було відчуття того, що Павеліч описує Галичину за часів Баби-Австрії. Ті самі вибори ("Галицька ковбаса" та виборчий гуляш у Хорватії), постійні махінації з боку поляків та угорців, боротьба за університет, політичні атентати та репресії (ну і вишенька на торті — рідна галицька (і трішки хорватська) пропінація)).
Щодо загальноукраїнського контексту, то Партія права, Павеліч є близькими до Миколи Міхновського. Вони були прихильниками "нездійсненної" ідеї — відновлення незалежності власних держав. Міхновський та Павеліч все своє життя присвятили боротьбі з малоросійством та югославенством. При тому, обидва ґрунтували свою позицію на "праві". Павеліч апелював до того, що угорці порушують хорватсько-угорські угоди 1102 та 1868 рр. Міхновський ж апелював до того, що московити порушували Переяславські статті Б. Хмельницького.
Літературний стиль
У першій частині циклу ми порівнювали літературний стиль Павеліча з тим дядьком, котрий раз на рік являється серед родинного застіллі та травить різні баєчки перед родиною. Баєчки часто настільки глибокі, що інколи важко вловлювати їхній початковий сенс. У ІІ томі такий виклад матеріалу повністю зникає. Складається враження, що початковий варіант рукопису був порізаний редактором, котрий повикидав з тексту значну частину фактажу та алюзій.(це як науковий керівник, котрий повикреслював половину тексту твоєї курсової роботи)
Окрім цього, по завершенню читання залишилось якесь відчуття незавершеності, недорозказаності чогось. Останні розділи взагалі вийшли якимись спонтанними. Напевне Павелічу забракло наснаги та натхнення завершити своє мемуари
Мадяри, італійці, македонці
● Це макабрично, але Павеліч подобрішав. У І томі мемуарів угорці зображаються як брехуни, клятвовідступники та зрадники. Мовляв, вони порушували Pacta conventa 1102 р. та надурили хорватів Унією 1868. У ІІ томі —я все навпаки. Хорвати та мадяри — браття по "версальському" нещастю. Як виявляється, всі територіальні претензії можна вирішити дипломатичним процесом. У тексті повністю зникли будь які образливі пасажі щодо угорців. Мовляв, це тепер респектабельні партнери, з котрими можна якось домовитись. Як то кажуть: "Біда навчить (і серби), як на світі жить"
● Також Павеліч подобрішав щодо італійців. Вони також стали тими респектабельними партнерами, з котрими можна знайти спільну мову. Мовляв, хорвати та італійці зацікавлені в одній справі — розвалі Югославії. А далі — "сайдьомся пасірідінє".
● велику повагу у Павеліча викликають терористидобрі люди з ВМРО. Він виступав адвокатом тих добрий людей, котрі були звинувачені у терорі. При тому, зі слів Павеліча, становище болгарського населення у Вардарській Македонії було кращим під османським гнітом, ніж після звільнення його сербами. Болгарів та хорватів ріднило те, що "белградський режим" займався репресіями на національному ґрунті, викачував ресурси з цих терен та впроваджував штучну ідею "югославізму".
Серби...
У І томі мемуарів можна було натрапити на скупу констатацію факту героїзму сербів на фронтах ПСВ. У ІІ томі серб — це тиран, вбивця, гвалтівник, хитрий візантієць, зрадник, підлабузник, хабарник, імперіаліст, заздрісник, ненависник всього хорватського. У візії Павеліча серби ще недалекого розуму — вони самі винні у Марселькому вбивстві 1934 р. Мовляв, французи запропонували королю прийому у м. Тулоні. Однак той відмовився, бо хотів аби "югославська" пропаганда мала хорошу телевізійну картинку для свого населення. Через це прийом монаршої особи був перенесений у Марсель, де і відбудось вбивство. Цікаво, що Павеліч так і не дає чіткої відповіді на те, чи він мав відношення до вбивства югославського короля Александра І.
Серби всіма можливими засобами намагались знищити хорватську ідентичність та державність. Вони запроваджували високі податки для хорватського населення, толерували комунізм аби протистояти хорватському етнічному націоналізму. Використовували югославську армію, як засіб "розчинення" хорватської ідентичності. Під сербським ярмом деградувало хорватське чиновництво та методи управління краєм. Ідея "югославенства" чужа хорватам через те, що вони ніколи не відчували себе слов'янами. Окрім цього, ми чітко простежуємо наступні мотиви: хорвати — світло, цивілізація, культура; серби — гниль, варварство, балканство (щось на зразок "слов'янського варварства").
Зауваги, як трішки історика
● Якщо вас цікавить історія "порохової бочки Європи", то радимо купити ці мемуари. Однак відзначимо факт того, що мемуари слід "розчиняти" ще додатковою літературою котра краще дозволить осягнути ідейну генезу руху усташів та хорватсько-сербських стосунків. Павеліч залишає надто багато запитань, ніж відповідей
● Чтиво обов'язкове для ознайомлення, якщо ви цікавитесь історією порохової бочки Європи та любите слухати Чавоґлаву від Томпсона. Чудові коментарі та примітки допоможуть вам не загубитись у фактографічному матеріалі. Якщо ви цікавитесь політичною історією Галичини часів Бабці-Австрії, то становище Хорватії у складі Угорського королівства буде вам зрозумілішим. Завершуючи, Павеліч явно натякає на наступне: "Нехай вічна буде слава, же при шаблю маєм права!". Бо права виборюють, а не випрошують. Благо, своє право на державу ми давно вибороли.
● Очікував, що Павеліч буде згадувати про "певні акції" усташів щодо сербів та євреїв. Зовсім не згадує.
● Для Павеліча серб — це ворог. Ворог, бо серб. Він наводить власну візію "сербського варварства". На жаль, він не пояснює те, як воно оформилось. Павеліча можна зрозуміти через те, що Хорватія не стала незалежною після ПСВ. Серби змогли скористатись з розвалу Австро-Угорщини. Тінь 1918 р. (Створення Королівства Сербів, Хорватів та Словенців) зловіще повпливала на молодого юриста. Примара Версалю розчаровувала не тільки художників...
