Безглуздя асиметричне, бо для його спростування потрібно більше зусиль, ніж при його створенні. Саме про це ми сьогодні і поговоримо.
У 2013 році італійський програміст Альберто Брандоліні сформував однойменний закон (Brandolini's law), який стверджує, що хибні тейки вигадуються і розповсюджуються з такою швидкістю, що для їх спростування доводиться витрачати більше енергії, ніж було витрачено при їх створенні.
У 1988 році в Британії один з відомих активістів антивакцинаторів Ендрю Вейкфілд опублікував псевдо-дослідницьку статтю в медичному журналі «The Lancet», що пізніше позбавить його медичної акредитації, та перед цим завдасть неймовірної шкоди і дасть поштовх антивакцинаторським рухам по всьому світу. У своїй статті Вейкфілд доповідає про 12 дітей, що розвили аутизм внаслідок вакцинації. Хоча стаття була видалена з журналу і багаторазово спростована, її шкода залишається актуальною по сьогоднішній день. Про наслідки цієї статті написали в Associeted Press:
"Рівень імунізації у Британії знизився з 92% до 73%, а в деяких районах Лондона був навіть на рівні 50%." Associeted Press
Для України це також актуально. Росія як країна-агресор витрачає мільйони на пропаганду та дезінформаційну кампанію проти України. Одним з нещодавніх прикладів був фейк про українських спортсменів на Зимовій Олімпіаді у Мілані, де було поширено ряд ШІ-згенерованих фейків реальних ведучих BBC. Детальніше про це писав Центр Протидії Дезінформації. Цей «потік брехні», або Firehose of falsehood, має абсолютно те саме коріння, що і закон Брандоліні — брехня поширюється такими темпами, що вона встигає завдати великої шкоди до того як знайдуться ресурси для її спростування.
Почнемо з того, що сама спроба виграти гру проти дезінформації з самого початку дає фору тому, хто розповсюджує відверту брехню. В академічному середовищі, або якщо мова йде про судові норми, існує філософський концепт — Тягар доказу («Onus probandi incumbit ei qui dicit, non ei qui negat», або українською: «Обов'язок доведення лежить на тому, хто стверджує, а не на тому, хто заперечує»), але в реальному світі не кожна людина піддається переконанню, бо, як уже було згадано, дезінформація має асиметричний характер.
Очевидно, що для довгострокової протидії дезінформації потрібна підтримка розвитку критичного мислення, та загальне підвищення обізнаності населення щодо фактчекінгу. Але для мене все ще залишається важливим інформувати людей на індивідуальному рівні про правду.
На мою думку сама проблема тісно пов'язана з когнітивними упередженнями, це щось типу механізму мислення, який спотворює факти аби підтримувати вигідну для мого світогляду думку. Іншими словами — люди вірять в те, що хочуть вірити.
Тому моя щира порада тим хто знаходиться на лінії зіткнення з брехнею — спершу встановіть, чи зацікавлена людина взагалі в тому, аби дізнатись правду? Якщо відповідь ні, то загалом можна свій час не витрачати.
Залишати того хто прочитав цей текст без жодної пропозиції рішення проблеми відчувається неправильно, тому розкажу про тему, яку зараз активно вивчаю — Street Epistemology. Цей рух якраз було створено для поступового переконання близьких, знайомих, друзів чи навіть повних незнайомців. На YouTube є навіть декілька відео-прикладів як вона працює (YT канал Anthony Magnabosco). SE працює таким чином, що в рамках щирої і відкритої розмови "тягар доказу" поступово зміщується на людину, яка поширює або просто вірить в якусь тезу. Оригінально цей рух розвивався Пітером Богоссяном (американець вірменського походження), який теоризував його в своїй книзі A Manual for Creating Atheists. Фактично в цього підходу є декілька основних принципів, які кожен з нас може інтегрувати в нашу боротьбу з дезінформацією. Отже, що ми робимо:
1. Визначаємо тезу
— Тобто ти вважаєш, що на місце де тебе вжалила медуза потрібно помочитись?
2. Встановлюємо ступінь впевненості
— Наскільки від 0 до 100 ти думаєш що це мені допоможе?
3. Знаходимо ядро
— І чому саме ти так вважаєш, тобі хтось про це сказав?
4. Ставимо під сумнів докази
— Якщо це робочий метод, то чому про це не кажуть лікарі?
5. Без зверхності — атакуй аргумент, не людину: переконання часто тримаються на когнітивних упередженнях, тому захист Его заблокує будь-який діалог.
Важливо також розуміти, що усе це опціонально, ніхто не змушує слідувати цим принципам, чи взагалі боротись з дезінформацією. Ну і врешті решт будьте готові, що ви самі можете бути неправими.
Обкладинку робив сам, буду радий почути ваші поради для наступної.
Нізар Гавриленко — NzrGvr
