Хвиля відступає назад. Не повністю частини її,краплями залишаються на скелі. Тій жорсткій,непохитній каменюці,що невблаганно стоїть. Незворушно,мертво,непереможно. Вони стікають униз у всеобємний океан, втрачені назавжди для цієї хвилі. Втрачені здавалося задарма, не перемігше жодної з безкінечних битв в війні з її одвічним ворогом- монолітною каменюкою на її шляху.
Та хвиля знову групується. Потихеньку,зібравши разом колись так само трагічно втрачені в поразці каплі. Нарощуючи силу піднімається,повільно,але впевнено прямує на ворога. В вись,ще вище! Цього разу вітер на її боці! Цього разу вона доб'ється свого! Цього разу вона переможе!
Хвиля розбивається. Каплі самотньо стікають униз, приєднуючись до океану. Знову. Скеля все також непохитно нависає, єхидно посміюючись над їхньою невдачею.
Хвиля відступає назад.
Та всі ми знаємо хто переможе.
