Новий шлях пахне розбитим флаконом парфумів,
де запах дурманить розум, а ноги ступають по склу.
Один, два, три —
маленьких струмочків крові уже потекли,
бо я надто уважна, коли підіймаю очі догори,
й ніколи не дивлюсь під ноги.
Тому часто шпортаюсь і падаю, вивчаючи так дороги.
Самоусвідомлення знаходиться десь на краю у моїх підошвах.
Логіка в пальцях живе, а не в голосних думках чи промовах.
Я сприйняття себе можу міняти, стаючи інакше або на інше,
і для цього потрібна мені лиш дорога, а не Кант чи Ніцше.
Відчувати і знати, що відчуваю,
cлухати і розуміти, що чую,
бачити все і знати, що бачу,
і йти не слідом за поверхнею, в якій вже існую.
Чекати — це найрадикальніша дія, якої я вчуся.
І приймаю те, що страх все ще моя найбільша спокуса.
