Пограємо в хованки.
Озерце мале позирає здаля,
Кроки заснули, пригасла земля,
Завмерли ми…
Де серце твоє?
Куди ж утече?
Я тихо рахую,
Приклавши чоло до шибки сумної,
Вівці біжать під небесною грою —
Мене ведуть за собою
В степи до надій, до спокою.
Батьку, не бреши,
Ми не діти сонця й весни,
Ми в сни зійшли,
Коли опустилась рука твоя —
Ніжна, сумна.
«Бен і Тінь» — це казка не зовсім для дітей, і не зовсім для дорослих. Це історія собаки, який мав дім, миску, ім’я — але щодня дивився за паркан і відчував, що шукає щось більше. Він не знає, чого саме — чи тепла, чи матері, чи власного запаху на вітрі.
У вірші йдеться про відновлення і пошук надії після важких часів. Паростки, що проростають з попелу, символізують прагнення до світла і нового життя. Головний герой згадує про свій досвід, ховаючи нектар, який хоче поділитися з іншими.
У вірші йдеться про глибокі емоції, пов'язані з материнською любов'ю та підтримкою. Описуються ніжні обійми матері, які дарують відчуття безпеки і тепла. Проте, прокидаючись без неї, герой відчуває страх і самотність. Поцілунок матері стає символом надії та зцілення.
Дізнайтеся, як українські автори можуть публікувати свої твори на порталі «Експеримент». Безкоштовна підтримка, правила публікації та просування творчості онлайн.
Дізнайтеся, як українські автори можуть публікувати свої твори на порталі «Експеримент». Безкоштовна підтримка, правила публікації та просування творчості онлайн.
