Пограємо в хованки.
Озерце мале позирає здаля,
Кроки заснули, пригасла земля,
Завмерли ми…
Де серце твоє?
Куди ж утече?
Я тихо рахую,
Приклавши чоло до шибки сумної,
Вівці біжать під небесною грою —
Мене ведуть за собою
В степи до надій, до спокою.
Батьку, не бреши,
Ми не діти сонця й весни,
Ми в сни зійшли,
Коли опустилась рука твоя —
Ніжна, сумна.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
Вітаю! Мене звуть Шпак Тетяна. Мені 63 роки. Я з міста Запоріжжя. Свій творчий шлях я почала п'ять років тому, але писати наполегливо — майже щоденно, я почала від початку війни.
Вітаю! Мене звуть Шпак Тетяна. Мені 63 роки. Я з міста Запоріжжя. Свій творчий шлях я почала п'ять років тому, але писати наполегливо — майже щоденно, я почала від початку війни.
