Такі уже у нас часи,
Що собою ми запалюєм світи.
А люди падають, як листя восени,
І багато із них вже не стріне весни.
Такі уже у нас часи,
Люди згорають немов сірники.
Їх вітер кидає, мов попіл у світ,
Та знов пророста із попелу цвіт.
Ми кров'ю нашою підписуєм скрижалі,
Щоб цілий світ зміг жити далі.
