Нещодавно весь футбольний простір облетіла новина про смерть гравця прямо на футбольному полі. Серце Рафаеля зупинилося під час матчу албанської Суперліги.
Кожен канал, який бодай якось пов'язаний з футболом, віддав данину пам'яті ганця. Але ця історія відрізняється від більшості історій про смерть футболістів. З двох причин вона торкнулася мене по-особливому.
І. Genesis (Буття)
Перша причина: Рафаель не був посереднім гравцем. Це був чудовий, природно обдарований форвард. На своєму піку він дав ганцям надію, що вони отримали ідеальну заміну для Асамоа Г'яна.
В юності Двамена тренувався та грав в академії Ред Бул в Гані. На одному з молодіжних турнірів справив чудове враження на скаутів концерну, після чого відправився на перегляд до Зальцбургу. Там все вийшло не менш вражаюче, тому він одразу ж став гравцем молодіжки австрійського гранда. В перших чотирьох матчах в команді U-19 він відзначився 7 разів. Було зрозуміло, що це особливий талант.
Але в Ред Булі заграти йому не судилося. На початку сезону 16/17 Рафаеля відправили в оренду до Аустрії Люстенау — конкурента Ліферінга (фарм-клуб Зальцбурга) в другій австрійській Бундеслізі. Форвард провів надпотужну половину сезону — 18 голів та 3 асисти в 20 матчах. Такою грою він привернув увагу декількох клубів. І вже взимку його придбав Цюріх, який тоді боровся за повернення до елітної ліги Швейцарії.
Там Двамена продовжив роздавати — 12 голів в 18 матчах та ефектне повернення до вищого дивізіону. Тоді інтерес до потужного форварда зріс геометричною прогресією.
Звісно ж, коли з'являється африканський гравець з великим потенціалом, можете не сумніватися — він вже оцінений алгоритмами скаутської служби Брайтона. І саме англійський клуб був найближчим до підписання Рафаеля. Клуби узгодили трансферну вартість та контракт з гравцем. Залишалося лише пройти медогляд.
Та, як виявилося, не завжди це суто формальність. Саме на тому медогляді в Рафаеля виявили проблеми з серцем, через що перехід зірвався. Ганець повернувся до Цюріха та закінчив сезон там, але дзвіночок був тревожний. Того ж літа нападник перейшов до іспанської Прімери — ризикнути вирішив Леванте.
В першому сезоні закріпитися в основі не вийшло, тому наступного сезону Двамену орендувала Сарагоса з Сегунди. Там він непогано почав сезон, забивши 2 голи в 9 матчах. А вже в жовтні того ж сезону повторне обстеження застерігало про погіршення стану серця.
Клубні лікарі наполегливо радили Рафаелю негайно закінчувати з футболом. І він закінчив. Щоправда, менше ніж на півроку. Вже взимку він почав грати з імплантованим кардіо-дефібрилятором.
Наступного літа бомбардир підписав професійний контракт з данським Вельє. Там він зіграв 5 матчів, в яких відзначився двічі. Перед одним з матчів лікарі сказали, що нападник не може вийти на поле. Його тимчасово відсторонили від тренувань та матчів. А пізніше спортивний директор сказав, що Двамена зіграв останній матч за клуб.
В сезоні 21/22 ганець повернувся до Австрії. Але встиг зіграти там лише три гри. В кубковому матчі проти Гартберга він втратив свідомість на полі. Його доставили в лікарню, де його стан змогли стабілізувати. Спроби продовжувати кар'єру виглядали скоріше тортурами, ніж грою у футбол. Але Рафаель не здавався. І через рік підписав контракт з клубом 5-го дивізіону Швейцарії "BSC Old Boys".
(Так, виявляється, там грають не лише дідусі гравців "BSC Young Boys").
В грудні того ж 22-го року Двамена підпише свій останній професійний контракт. Шанс гравцю дала албанська Егнатія.
І саме там, в Албанії, починає здаватися, що ганець нарешті звільнився від мук та почав нове футбольне життя. В першому сезоні він забив 12 голів в 23 матчах та навіть допоміг своєму клубу вперше в історії кваліфікуватися до єврокубків.
Цьогоріч справи пішли навіть краще. Цей сезон показав, яким міг би бути Рафаель, якби не проблеми з серцем. Почнемо з того, що в передсезонному матчі він забив міланському Інтеру. У внутрішньому чемпіонаті відзначився 9 разів в 11 матчах. Але найбільше Двамена запалював в кваліфікації Ліги Конференцій.
Два матчі проти Арарату так і залишаться його єдиними виступами в єврокубках.
Проте, що це були за виступи!
В першому матчі він врятував Егнатію від виїздної поразки своїм голом на 97-й (!) хвилині — закінчили 1:1. Основний час матчу-відповіді закінчився з рахунком 2:2.
А в екстра-таймах прийшов час ганського джокера: на 108-й хвилині він вивів албанців вперед. На це вірменський клуб відповів голами на 110-й та 113-й. Але Рафаель не збирався відпускати цю гру і зрівняв рахунок на 124-й (!!!!) хвилині.
В серії пенальті він пішов бити першим та впевнено реалізував удар. Та нажаль, цього все одно було недостатньо — його партнери схибили двічі і далі пройшов Арарат.
Ось такий потужний дебют/прощання з єврокубками. Рафаель ефектно гепнув дверима в футболі.
11.11.2023 на 23-й хвилині матчу проти Партізані його серце зупинилося у віці 28 років.
***
ІІ. Exodus (Вихід)
Друга причина полягає в особливому підході Рафаеля до життя. Та його ставленні до смерті.
Історія про гравців, в яких знаходять проблеми зі здоров'ям, не нова. Не ново й те, що таким хлопцям важко прийняти реальність та піти з футболу. Але приклад Рафаеля вразив мене. Настільки відчайдушно він намагався продовжити грати. Він мав абсолютно ірраціональну любов до футболу. Та при цьому в його житті було дещо, що він любив більше за футбол.
Більше за футбол він любив Бога. Рафаель був глибоко віруючою людиною. Не тим хлопцем, який під час святкування голу підіймає руки до неба, а після гри вночі святкує в нічному клубі. Він дійсно вірив і, що головніше, жив відповідно.
Перший пост в його Інстаграмі датується 6 квітня 2016 року. В ньому він каже:
«Я не соромлюся того, хто врятував мою душу. Дякую тобі, Ісусе».
Взагалі з його Інстаграму скоріше можна подумати, що Рафаель був проповідником або пастором. Бо постів з текстами з Біблії там більше, ніж у футбольній формі. Але і в тих, що у футбольній формі, він все одно віддає всю славу Богу.
Та його християнство не було обмежене Інстаграмом. В рідній Гані він був одним з засновників та лідерів "FFC" (Footballers for Christ) — групи християн-футболістів, які збиралися разом, молилися та проповідували.
Також їхня організація вела дуже активно соціальну діяльність. Займалися просвітництвом та надавали багато фінансової допомоги бідному населенню Гани.
Рафаель по-справжньому любив Ісуса та жив для Нього.
Його віра проявилася і в поведінці після виявлення проблем з серцем. Рафаель розумів, що проблеми серйозні та існує величезний ризик. Але казав:
«Я не наляканий. Мені нічого боятися. Бог попіклується про моє серце».
Тут маю зазначити, що віра в Бога не означає, що можна нехтувати рекомендаціями лікарів. Але ця цитата показує, наскільки Рафаель довіряв Богу.
Після смерті гравця один з кардіологів Сарагоси, який був лікарем Двамени казав, що за рік до трагедії нападник прийняв рішення видалити з серця імплантований дефібрилятор.
Він втомився від того, що з імплантом не може грати на максимум. Але припиняти грати не хотів. Це було його свідоме та вольове рішення. Лікар Сарагоси каже, що це був свідомий вибір гравця, який можна не розуміти, але який заслуговує поваги.
Саме після того він проводив один з найкращих періодів кар'єри. Але саме після того його серце не витримало.
Чому ж Бог допустив смерть того, хто довірив Йому своє серце?
Думаю, краще за Рафаеля по оце не розкаже ніхто. Ось тут подивіться його потужні слова для блогу "Ballers In God".
А так Рафаель писав за рік до смерті:
«Неважливо, Бог обере зробити щось або не робити чогось — я належу Йому. Наше служіння Богу вище за те, що він здатен дати нам фізично. Він вже дав нам самого Себе».
Рафаель Двамена прожив чудове життя. Він займався улюбленою справою, мав успіхи в цьому. Він любив Бога та насолоджувався Ним. Його життя було сповнене щастя та сенсу.
Найкраще його характеризує цитата одного з найвпливовіших послідовників Ісуса Христа — апостола Павла:
«Для мене Христос — життя, а смерть — надбання».
Бо смерть лише означає перехід до кращого світу та воз'єднання зі своїм Богом. Саме тому Рафаель жив так як жив. Саме тому він не боявся смерті. Чого я бажаю кожному.
