дні у тонах оливи розливаються у масляні будні,
акварельним чорнилом переливають рутину у баночку з-під гуаші,
пастельною тінню відчиняють двері у твою графітну комору,
зачинену від свободи та недомальованих дій.
у прострації все невагоме, збентежене й таке ж недосконале.
перші краплі дощу змиють фантастичний пейзаж
над яким ти старався, ховаючись у емоційних ґратах,
і потім вийшов назовні, щоб твій витвір обсох.
нормалізація випадковостей призводить до десоціалізації,
прокрастинація проходить по тілу, неначе відбійним молотком.
і ти сидиш цілими днями, дивлячись у монітор свого гаджету,
чекаючи, поки погода занесе у вікно ідеальний паперовий літак.
минає гіперфіксація, повертаються соціальні зв'язки,
проходить зима, весна, літо і знову наступає осінь.
у Молодіжному парку валяються знову пакети:
кадарка, "три топора" та якась незрозуміла муть.
я стараюсь піднятися, звикнути до середовища,
в якому мені прийдеться функціонувати наступні 6 годин,
а потім повертатися до теплої, своєї оселі,
де мене чекатиме нерозмальоване полотно.
Мій канал з віршами - https://t.me/art_a2023
