1
хвилі кольору перламутру зливаються із піском
неначе дитя що так весело бавиться
неначе каплі роси які омивають рослинне стебло
море бушує море зносить все
навіть камінця
до якого нікому не було жодного діла
море хоче прихистити рибок
море хоче нарешті з нею зустрітись
бо він для неї отесував глиби
він для неї пройшов великий свій шлях
дністер південний буг случ роса
але побачив дніпро та закляк
краса
сто балів зі ста
а можна дати і більше якби не ті коридори
по яких гірше добиратись до тебе, ніж до інших
але я обрав тебе тому що тобою хворий
смертельно блідий який несе чаші ваги до ніші
та зовсім не хворий а навпаки ти даруєш сили
пожираючи мої дари прямо з моїх кишень
ти кажеш що я божевільний або дуже дивний
і ти будеш права доводячи кожну із цих ідей
кожну із цих планет кожну із цих казок
ти закрила на свій замок
ти взяла мою рибу і її швидко ковть
та я залишився цілий
2
я зустрів її випадково
десь у неглибокій затоці
вона випивала всі соки
і красу невимовних пейзажів
до цього етапу я був неготовий
тому я втік у колосся
щоб відновитися а потім кроком
поринути у неймовірне екстазі
і вона мене не ловитиме
вона мене не благатиме
щоб я зупинився і зупинив ось цю мить
бо вона не встигає
а я буду плестись дендритами
чи розлітатись на атоми
щоб вибухом світу сказать просте циць
а потім із нею втекти якнайдалі
куди?
і справді: куди?
нас оточує лише водойма і земля з якої йде дим
він буде гойдати та заколисувати як матір дитя
тому ми ховаємось поки та земля не стане пуста
вночі.
коли не буде чути ні людей ні тварин ні кущів
лише молоко яке ми п'ємо своїми очима
так хотілося сир але я ще не настільки дивний
тому на вечерю мені достатньо лише твої обійми
тільки не випивай з мене соки у якійсь неглибокій затоці
3
чайка залишається досі у бастіоні мрій, думок і печалі
вона не хоче виходити за межі власних контекстів
її колись забере насичений образами поетичний трамвай
але він добирається крізь метаіронію та машину прогресу
її перебування в цій оптичній меланхолії
ламає на шматки, немов феномен балканщини
повертає до основного питання: "хто є ми?"
і яку несемо для нащадків золоту спадщину
море, неначе собака, зраджує себе щохвилини
немов ескапіст, втрачає себе на краю прірви
він повертається з кожним хтонічним приливом
і залишає по собі сліди, бо він ще той розбійник
4
на тобі у красі промені світла заломлюють
твої крила твої слова мої краплі
краплі на яких ти можеш побачити мінівеселки
мініісторії які ти почуєш від таких самих чайок як ти
про мої світлі та темні сторони
про те як проводили зі мною час
наші спільні друзі
яких поєднав цей простір
5
законсервована пом'ята бліднотіла
залита чаєм какао та розчинною кавою
у морози тебе ніхто не зможе зігріти
за тобою полюють але ти для всіх просто марево
щовесни випускаєш тендітні суцвіття
влітку вони виростають та йдуть догори
а потім всіх надихаєш у вигляді мирту
та ти не дізнаєшся що він насправді живий
охолов поважнів і сховався від ока
у нещасні часи жив у глибокій задумі
мізки змішались тепер це головоломка
його місце знаходження це не старий курінь
к і н ц е в а з у п и н к а
чайко лети
твоє море затихло
твоя риба заводить вже соте потомство
а ти десь літаєш
лети
повернення неможливе
