“Коли ми завершували фільм, я думав: тепер усе стане на свої місця. Світ побачить і відреагує.”
Це слова одного з авторів документального розслідування про Якуба Яхла. Але пройшли місяці. І що ми бачимо?
Яхл на волі.
Його співучасник навчається у поліцейській академії.
Жодної відкритої справи в Чехії.
Жодного ордера з ЄС.
Жодної міжнародної реакції.
Це тиша. І ця тиша не нейтральна. Вона злочинна.
Злочини задокументовані
Ми не говоримо про “підозри” чи “чутки”. Ми говоримо про:
офіційні звіти соцслужб Танзанії;
письмові свідчення понад 20 дітей;
відео-кадри, де фігурує наркотики, агресія, інтимні сцени з неповнолітніми;
фінансові документи фейкових зборів;
зізнання працівників центрів, які самі бачили, як усе відбувалося.
Це справжня доказова база і вона вже є.
Система зламалась або завжди була такою?
Якуб Яхл, повернувшись до Чехії, пішов вчитись на педагога. І його друг, Чічо, який був поруч під час африканських “походеньок”, тепер хоче стати поліцейським.
Як це можливо?
Тому що між африканськими сльозами й європейським правосуддям стіна байдужості.
“Це ж десь там, в Африці...”
“А хто доведе, що це правда?”
“Він же не засуджений...”
Це аргументи, які зручно звучать у тиші кабінетів, але повністю знецінюють правду тих, хто пережив жах.
Це не історія про одного злочинця
Це історія про покривання, співучасть і мовчазну згоду. Бо за Яхлом система, яка дала йому інструменти:
паспорти і візи,
відкритий банківський доступ,
сотні тисяч крон пожертв,
академічний статус,
вільний вихід із країни після злочинів.
Ми всі частина цієї історії, хочемо ми того чи ні.
Світ повинен відповісти
Після таких масштабних свідчень:
мають бути юридичні запити до Чехії з боку Танзанії;
мають бути розслідування в ЄС;
має прозвучати реакція правозахисників, депутатів, журналістів;
має бути створений міжнародний реєстр для перевірки “волонтерів” у країнах Глобального Півдня.
Бо якщо ми не реагуємо наступного разу це станеться у вашій школі, у вашому місті.
Це не кінець. Це тільки початок
Ми завершили серію розслідувальних статей, але боротьба лише починається.
Ми журналісти, активісти, громадяни маємо пам’ятати: педофілія, насильство, торгівля людьми це не “африканські проблеми”, а глобальна хвороба.
І кожен, хто її ігнорує підживлює її.
