Не треба думати про хрещення немовлят – це практика, що з’явилася пізніше. У термінах Євангелія хрещення стосується дорослої людини. Тобто тієї, яка усвідомлено хоче стати християнином.
Але чому людина хоче стати християнином? Причина – та сама, що показана тут, у Євангелії. Через любов до іншого. Бо людині не потрібно бути християнином, щоб спастися. Це не є необхідною умовою.
Згадаємо розмову Ісуса з багатим юнаком. Той підійшов і запитав Його:
"Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?"
Але Ісус одразу відповідає:
"Чому називаєш мене благим? Благий лише Бог."
І далі Він каже:
"Ти вже маєш Заповіді."
Тобто Бог уже сказав тобі, що робити.
Юнак питає:
"Які саме?"
І тут звернімо увагу: Ісус не згадує перші три заповіді, які стосуються стосунків людини з Богом. Він починає з п’ятої заповіді:
"Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи неправдиво."
І наостанок додає:
"Шануй батька і матір свою."
Але Ісус навряд чи розташовує заповіді випадковим чином. Він ставить заповіді щодо ближнього на перше місце. Заповіді, які називають "заповідями другої скрижалі", бо вони стосуються етичної поведінки щодо інших людей. Це заповіді чесності, справедливості та порядності у стосунках із ближніми.
А заповіді про Бога Він опускає. Щоб уникнути можливого виправдання:
"Я люблю і поважаю своїх батьків, тож мені не потрібно турбуватися про інших людей."
Ні. Ось чому заповідь про сім’ю стоїть останньою. Щоб сім’я не стала виправданням для відмови допомагати ближнім. Щоб любов до рідних не стала причиною забути про любов до інших людей.
Отже, Ісус каже:
"Якщо ти хочеш мати життя вічне – будь порядною людиною. Поводься чесно з іншими. І цього достатньо."
Але щоб створити нове суспільство, потрібна нова людина. А нікого не можна переконати силою. І ніхто не змінюється через примус. Це найважливіше.
Саме тому Ісус є тим, хто дає Духа. Ми читали минулого разу: "Він хреститиме вас Духом Святим." Ісус вливає Дух. Це Дух Божий, і Він змінює людину зсередини.
Цей Дух дає людині силу віддавати себе, дає їй здатність любити, вчить її бути солідарною, дає їй можливість ставити інтереси інших вище за свої власні. Це і є зміна – це нова людина. І саме з цією новою людиною ми можемо створити нове суспільство, суспільство, де закінчиться ворожнеча, де не буде більше воєн, суперництва, заздрості, а люди будуть готові допомагати одне одному, а не протистояти.
Саме тому той, хто стає християнином, робить це не лише заради особистого спасіння. Він робить це для того, щоб створити нові людські відносини. Тому основний мотив – той самий, що й у самого Ісуса: любов до людства.
Ми бачимо, що Господь є найкращим взірцем самовідданості та любові до людей. Він має Духа, що змінює, Він має план створення нового суспільства. І тому ми даємо Йому нашу згоду: "Господи Ісусе, я з Тобою." Ми кажемо Йому: "Я віддаю Тобі всю свою прихильність і хочу працювати разом з Тобою."
Ось що означає хрещення.
Ми вже говорили минулого разу про хрещення Івана Хрестителя. Це було занурення у воду як знак покаяння для прощення гріхів. Але саме занурення у воду не прощало гріхів. Гріхи прощалися через зміну серця. Вода була лише символом, який означав: "Тут я ховаю своє минуле." Це був знак остаточного рішення змінитися.
Отже, що змінює людину? Не обряд. Людину змінює внутрішнє рішення, яке може бути виражене через зовнішній жест, наприклад, через воду, або може бути виражене інакше.
Бути християнином – це не просто отримати обрядове хрещення. Бути християнином – означає особисто взяти на себе зобов’язання. Обряд може бути будь-яким – це лише символ. Але те, що є обов’язковим і необхідним, – це особисте рішення.
А наслідок цього рішення завжди той самий: людина отримує Духа Божого. Дух дається людині, щоб вона стала новою людиною. Щоб її прагнення любити, віддавати себе іншим не було переможене егоїзмом.
І тоді вона стає дитиною Божою. Ті самі слова, які Отець сказав Ісусові: "Ти – Син Мій." Він говорить і нам.
Бо бути сином означає народитися від когось і поводитися, як він. Той, хто має Духа Божого, народжений від Бога і поводиться, як Бог. Якщо немає Духа Божого – значить, він не є Божою дитиною.
Ознака справжньої дитини Божої – це її життєва орієнтація. Це спосіб життя, спрямований на добро. Це прагнення давати життя іншим. Це бажання любити.
Наше зобов’язання перед Богом теж має бути любов’ю без меж. Але ми розуміємо, що не такі досконалі, як Господь. Він ніколи не був співучасником жодної несправедливості. А ми – так.
У нашому минулому є гріхи, травми, слабкості. Це означає, що наша щирість не завжди така глибока, як нам хотілося б. І ми маємо це визнати.
Ми можемо зробити повне зобов’язання на словах, щиро бажаючи цього. Але часто воно не буде таким глибоким, справжнім і реальним, як нам хотілося б.
Але це не проблема.
Життя Боже має таку силу, що є незнищенною. І Боже життя – це любов. Отже, це життя – любов і водночас життя, яке неможливо знищити.
Той, хто отримує цей Дух і зберігає Його в собі, більше не може померти. Навіть якщо він проходить через фізичну смерть – це не є смерть для нього.
Його життя має таку якість, що ніщо не може його знищити. Фізична смерть – це лише подія. Перехід.
І про це говорить Євангеліє від Івана (хоча тут ми читаємо Марка):
"Хто виконує Моє слово – а Моє слово є любов – той не побачить смерті."
Фізична смерть – це лише видиме явище для тих, хто стоїть поруч. Але той, хто проходить через це, не має досвіду смерті. Він ніколи не дізнається, що таке смерть.
Це надзвичайна обітниця.
Ісус – це присутність Отця серед нас. Він передає нам Духа – Духа Отця і Свого власного Духа. І це початок. Ми вже отримали цю нову здатність любити.
Це нове народження є перетворенням людини, у якому любов стає центральним принципом особистості. Це не означає, що старе зникає – воно залишається, безумовно, але співіснує з цим новим ядром особистості.
У центрі людини вже не егоїзм, а любов – любов, яка означає самопожертву, солідарність, повагу. Однак навколо цього нового центру ще можуть кружляти старі вади, старі бажання домінування, колишні дрібні заздрощі – все це ще є.
Але поступово це очищується завдяки цьому центру любові, який випромінює себе на всю особистість.
І наше завдання – сприяти тому, щоб цей центр розширювався, аж поки не лише ми самі народимося від Бога, а й ті, хто нас бачить, зможуть сказати:
«Ця людина справді схожа на свого Отця».
