Місто Хітачінака знаходиться на 16 градусів південніше Києва, тому навіть влітку тут не буває довгого світлового дня. У середині травня сонце сідало о 7 вечора.
Не швидкісними потягами їхати до Хітачінаки майже 3 години, отже, за один день виходило б сумарно біля 5-6 годин у дорозі, тому я заздалегіть забронювала собі житло, щоб заночувати у пішій досяжності від океану.
Місце називається Manshu-ya Co-Living & Guesthouse, я знайшла його, так само просто гуляючи по Гугл карті.
Увагу привернув англомовний сайт https://www.chillnn.com/1880e26d0f4337, де все добре описано.
Мене цілком влаштовували доступна ціна, хороші умови, ідеальне для моїх планів розташування. Бронювання пройшло без пригод.
Гугл називає Manshu-ya двозірковим готелем, проте насправді це так званий рьокан (旅館).
Рьокан - це традиційний японський готель, де є кімнати з татамі, публічні лазні та інші місця спільного користування. В них вітається носіння традиційного японського вбрання юката (浴衣, ゆかた).
Сьогодні рьокани бувають різні, більш та менш класичні. Я буду потороху розказувати про ті, де зупиняюся.
Manshu-ya більше схожий на невеличкі будинки у наших Карпатах, де господарі здають затишні та зручні кімнати подорожуючим по горах. Але з місцевими особливоастями.
У такому будинку зазвичай є два варіанти розміщення.
Перший - велика традиційна кімната, розрахована на 4-6 людей, з підлогою, вкритою татамі, з низеньким традиційним столиком посередині, великими розсувними вінками та/або дверима шьоджі, обтягнутими напівпрозорим папером, та футонами, що на ніч розстеляються на підлозі.
Другий тип розміщення я жартома називаю життям у шафі.
Це щось середнє між хостелом та капсульним готелем. Гостям пропонують переночувати у спеціально обладнаній комфортній ніші без дверей, де вхід у ваш особистий простір закривається ширмою. Така “шафка” розрахована на одного мешканця.
У цьому конкретному готелі таких ніш дві. Вони розміщені на другому поверсі у окремому просторі з дверима, які за бажанням можна закрити на замок.
Тут же є і своє вікно у стилі шьоджі, з окремими рамами зі склом, папером та москітною сіткою.
Атмосферу контролює кондиціонер, тому, по ідеї, має бути комфортно у будь-яку пору року.
У “шафці”, на відміну від традиційної кімнати, є аналог ліжка. Під нього ще й валізу покласти можна. Мені це дуже подобається, бо я не люблю протяги та стараюся не спати на підлозі, якщо це можливо.
Окремим квестом для мене стала постіль. Все одразу зрозуміло було тільки з подушкою. Вона традиційна, наповнена чимось рослинним, але подушка як подушка, - лягай і спи. Ковдра нагадала пострадянське дитинство і теж швидко стала зрозумілою, а от два футони залишали купу питань.
Ширина простору більша за стандартне односпальне ліжко десь приблизно на половину, а односпальних футони - два. Я спробувала покласти їх поруч - не вмішаються. Як ковдра вони не гнуться, тому бортики з них не зробиш. Вони радше як наш ватний матрац - товстенькі.
Спробувала покласти один на одний - принцеса на горошині, а по боках - щілини. Тю, ще впаду у ту дірку вночі… Та й лізти на два матраци - не того я трошки зросту, теж не зручно.
Пововтузившись так хвилин 10, я вирішила, що ну його, це мій “номер”, буду спати, як схочу!
І взагалі, є тут таке поняття “гайдзин” (外国人) - чужак, іноземець. Саме так на приїжджих дивляться більшість японців, скільки не старайся і скільки тут не живи. Гайдзину вкрай важко стати своїм, але йому і багато чого пробачають, бо він не звідси, звідки ж він може знати.
Тому другий футон пішов ночувати на стільчик у коридорі, а я зручно облаштувалася на одному.
Тут же у “шафці” є столик для дрібниць, щоб вони не валялися на ліжку та не заважали спати, і маленький сейф для цінних речей.
Місця в цілому більш ніж достатньо, щоб не почуватися в тісноті та не панікувати від замкнутості простору.
Вентиляція зроблена досить добре, тому спалося мені комфортно.
Ранковий душ у Manshu-ya можна прийняти у традиційній ванній кімнаті.
Японці приймають душ та ванну зовсім не так, як до того звикли ми.
Вони зазвичай не встановлюють спеціальних душових піддонів та не лізуть у ванну, щоб просто пополивати себе водичкою.
Для прийняття душу слугує гідроізольований простір самої ванної кімнати.
Особливо зверніть увагу на форму зливного отвору у підлозі. Він зроблений так, щоб його можна було легко відкрити та почистити без додаткових засобів типу наших гачків, дротів та інших саморобних чи придбаних приспособ. Там всередині стоїть сітка або фільтр, який можна легко почистити вручну.
Як на мене, така організація кімнати - це зручно. А ще це відчутно економить простір, оскільки на 4 м2 можна розмістити і душ, і ванну, і умивальник.
Людина заходить, сідає перед дзеркалом на спеціальний маленький стільчик пямо на підлозі та комфортно миється з душа чи поливається зі спеціального черпачка.
У місцевих магазинах можна побачити цілі відділи товарів для душу. І я зараз маю на увазі не тільки гелі, мочалки та лосьйони для тіла, а саме стільчики, черпачки, тази, відерця, пластикові ємності багаторазового використання для дозування мильних засобів, килимки і тому подібне.
Ванна тут зазвичай меншого розміру, ніж ми звикли, бо знову ж таки - простір. Але в ній зручно сидіти. А якшо ви невеликого зросту, як більшість японців, то можна навіть і прилягти.
Часто ванна зверху закривається спеціальною кришкою, шо перетворює її на тумбу, на яку можна щось поставити, поки вона не використовується за прямим призначенням. Ергономіка простору - інакше не скажеш.
У готелі у правилах було окремо зазначено, що ванну можна приймати виключно ввечері.
Це також досить типово для японців, які і ванну приймають не так, як ми. Вони в ній не миються, а отримують задоволення від водної процедури та знімають накопичений за день стрес. Спочатку - душ, щоб змити з себе весь бруд, і тільки потім - занурення у ванну.
Тому ви можете прочитати чи почути про таку, на наш перший погляд дивну японську традицію, як прийняття ванни всією родиною у одній порції води. Це не просто екологічне дивацтво, яке декому з сучасних європейців може видатися трохи огидним, а швидше справді водна релакс-процедура, як, скажімо, карпатський чан з травами чи той самий басейн. Ні там, ні там воду для однієї людини кожен раз не міняють, бо в такі місця прийнято приходити виключно чистими, тобто після прийняття душу.
І скрізь, завжди, практично без виключень будуть постелені комфортні та чисті килимки, приємні для ніг, та наклеєні міні-інструкцї, на випадок, якщо вам не зрозуміло, як якою штукою користуватися.
Туалетна кімната у Manshu-ya більше нагадує хостел чи гуртожиток: коридорчик, дві кабінки, умивальник. І рожеві капці на вході. Це спеціальні капці для вбиральні. Не вірите? Погугліть: (トイレスリッパ, toire surippa).
У японській культурі є досить сильно виражена тенденція до розділення простору на чисту та брудну зони. Пам’ятаєте, я розказувала про генкан? Так от з вбиральнею практично те саме.
Житловий простір - зона чиста. Тут можна ходити босоніж чи у домашніх капцях. Татамі - це чиста зона плюс - сюди тільки босоніж! Вулиця та туалетна кімната - це брудні зони, треба перевзуватися.
Сьогодні рівень чистоти вбиралень у квартирах, приватних будинках та готелях Японії зазвичай на висоті, і розташовані вони, як правило, всередині будівлі, тому перевзування часто носить більше традиційний характер. Проте раніше це мало дійсно велике значення, адже туалети розміщувалися на вулиці або у прибудові, і щоб до них дістатися, треба було зійти з генкана, перевзутися та вийти на подвір’я.
Хоча, як на мене, у значній кількості місць по всьому світу така звичка і досі була б не зайвою з точки зору елементарної гігієни.
Японські унітази - то окрема розмова, тому про них поки коротко:
Екологічно, зручно, технологічно.
Поснідати можна на першому поверсі. Тут є кухня та зона зі столиками для прийому їжі.
Якщо ви хочете готувати, за невеличку доплату вам запропонують скористатися усім необхідним кухонним начинням та обладнанням.
Я не готувала, бо у місцевих магазинах навіть у провінції зазвичай приємний вибір якісної готової їжі, або чогось, що достатньо просто залити кропом.
Якщо вам, як мені, готувати не хочется, до ваших послуг без жодної доплати столики, м’який куточок, мікрохвильовка, кавомашина, холодильник, диспенсер з гарячою водою, кава, чай.
І не забуваємо про сортування сміття. Той факт, що ви не у Токіо правил не змінює.
Снідаю, а за моєю спиною - вікно, за яким на мене чекає Він - Тихий окен! Он його навіть трошечки видно!
Тому швиденько допиваю чай, збираюся та іду йому назустріч!
