Я знала, що це неправильно. Знала з тією холодною ясністю, яка зазвичай зупиняє людей. Але в мені не було гальм — лише тиша, що штовхала вперед.

Вийшовши з моргу, я на мить заплющила очі. Осіннє повітря було теплим, майже неприродно м’яким, але всередині мене все одно залишався холод — той самий, що жив у стерильних стінах, серед металу й тиші.

Дощ холодними краплями падав на моє обличчя, змиваючи бруд та кров з мого одягу та тіла , ніколи не думала що мій шлюб закінчиться саме так ...