Давай ти додумаєш це наодинці.
Не треба бентежити безліч безоднь.
І демони в душах - далекі ординці
Безшумно вбивають блажений вогонь.
Розпалюють ранами ранні порізи,
Збивають залізо, закутують в дим.
Розіб'ють серця, розпакують валізи,
І знову воюєш з собою - не з Ним.
І вкотре увічливість вводить в залежність:
Пропалюєш плетиво пам'ятних днів,
Знаходиш надію на нову безмежність,
Стараєшся сплутати тисячі снів.
Відчиниш спроквола обвітрені вікна,
Закриєш іззовні безликі страхи.
Не впустиш у себе і рисочки світла,
Обходиш даремно далекі шляхи.
Та най загримлять всі примари і бурі!
Колись ти боявся на радість богам.
Із храмів монахи виходили хмурі,
Та душу свою ти зберіг - не віддав.
