Я стану тобі ніким,
Собі залишу лиш вітер.
У світ божевільних рим
Ввіткнусь, мов скальпель у сніг.
Та й пізно чекати дим:
Мій попіл давно хтось витер.
І скільки лишилось зим,
В яких побувать не зміг?
Це сіре безлике дно
Притягує плоть і муки.
Сказавши один раз "сто",
Я знову почну лічбу.
Бо скільки ж метань було!
ВкотрЕ опускаю руки,
В очах погамую зло
І заново Все Назву.