Моя загадкова радість,
Сяє мені, як радісний світанок,
Укутана в мрії та щастя,
Веде в світ чудес і див,
Де кожен момент — новий світ.
Наче птах у небесах,
Вона кружляє, кличе в політ,
І серце б'ється в унісон,
Коли в душі весна цвіте.
В житті немає перешкод для нас,
Ми разом сміливо йдемо вперед.
І хоч часом губимо шлях,
Любов нас завжди знайде.
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
У вірші розмірковується про життєвий шлях, згадуючи про пройдений час, любов та спогади про рідне село. Спогади про перше кохання, яке стало важливою частиною його життя, і прагне віднайти ті місця, де виростав.
Чесно думала, що писати сьогодні не буду. День поганий, почався з проблем та сайтів на моїх проєктах, що не працюють. Завершився щоправда добре, то може того і писати потягнуло.
Нехай бандура то, або ж фортепіано,
Світло не там, де немає темряви — а там, де ти пройшов її до кінця. І часом, аби не стати здобиччю звіра, треба самому зануритись у його безодню. Не щоб згинути — а щоб зрозуміти, хто тримає штурвал.
Чесно думала, що писати сьогодні не буду. День поганий, почався з проблем та сайтів на моїх проєктах, що не працюють. Завершився щоправда добре, то може того і писати потягнуло.
Нехай бандура то, або ж фортепіано,
Світло не там, де немає темряви — а там, де ти пройшов її до кінця. І часом, аби не стати здобиччю звіра, треба самому зануритись у його безодню. Не щоб згинути — а щоб зрозуміти, хто тримає штурвал.
