Стус писав: «Ще люблю густу прозу…».
І я її люблю, особливо нанизування синтаксичних конструкцій, коли ніби опиняєшся посеред великої ріки, що несе тебе, захоплює й дає відчуття неймовірного занурення в текст.
А втім, інколи доводиться мати справу з недоречним ужитком таких конструкцій, зокрема підрядних. Жартома називаю це «сосискою».
У чудовій книжці есеїв «Шале памʼяті» Тоні Джадт описує невеликий родинний готель у швейцарському Шезьєрі і свій підлітковий побут у ньому:
Ці приміщення, розташовані обабіч рецепції, мали великі гарні вікна, що виходили на основну дорогу села і прямовисні скелі, які її оточували.
В оригінальному тексті двічі використано Ing-ові форми, які перекладачка передала двома підрядними:
The latter, set to both sides of the reception desk, had large, attractive windows giving on to the main road of the village and the steep gorges surrounding it.
І виникла «сосиска». А уникнути її легко: треба «конденсувати» написане й переробити бодай одну підрядну на означення.
Ці приміщення обабіч рецепції мали великі гарні вікна, що виходили на основну дорогу села і навколишні прямовисні скелі.
Замість трьох конструкцій – одна!
#на_берегах_надрукованого
