8 січня 1654 року Богданом Хмельницьким була скликана військова рада у місті Переяславі, що на Київщині. Мета? Укладення домовленостей між Московським царством та Гетьманщиною про її майбутнє.
Це — доленосна дата у доленосний рік для України. Але перед оглядом, трохи контексту:
Ситуація, що склалась для Гетьманщини була складною. Майже 6 років тривала Національно-визвольна війна, яка так чи інакше мала закінчитись. В якомусь форматі. Адже фактично йшла мова про досягнення лише хиткої автономії (а радше самоуправства групи найманців, легалізовоної Польщею), нічим юридично не підкріплену.
Хоча Річ Посполита була послаблена, ситуацію це докорінно не змінювало, адже поляки б навряд сприяли українцям отримати стійку автономію. Так чи інакше, перед Хмельницьким стояв вибір: спробувати лагідно існувати в Польщі, присягнути османам (ворогам по вірі) в надії на невідоме, чи піти на домовленості з Москвою. Ще була невелика надія на шведів, але спроба виявилась безуспішною. Водночас Богдан (чи його сподвижники) не мав достатньої легалістськості (в сенсі крові, династичності, походження) для проголошення незалежної держави.
Рада була скликана не випадково: вже давно йшли переговори між Гетьманщиною (козацькою старшиною) та Московським царством, зокрема і про умови майбутнього союзу. Московська сторона намагалася встановити їх такими, щоб поступово інтегрувати Гетьманщину до складу царства, обмежуючи її автономію. Для цього до Переяслава було направлено російське посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Посольство привезло царську грамоту, яка пропонувала військовий захист у війні з Річчю Посполитою в обмін на визнання царської влади. Що важливо, на раді були відсутні представники селянства, духовенства та містян, окрім переяславців.
Російські умови передбачали:
Гетьманщина мала присягнути на вірність московському царю як верховному правителю.
Зобов’язання української сторони не укладати союзів з іншими державами без згоди Москви.
Обіцянку Московського царства зберегти права, вольності та управлінську автономію Гетьманщини.
Українці звільнялися від сплати податків на користь царя, але залишали за собою обов'язок утримувати власне військо.
Московський цар визнавався захисником православної віри в Україні.
Однак під час переговорів виникла ключова суперечність. Гетьман Богдан Хмельницький і старшина вимагали, щоб московські посли присягнули від імені царя московського, що права Гетьманщини будуть дотримані. Василь Бутурлін відмовився, аргументуючи це тим, що “цар не присягає своїм підданим”, але запевнював, що “царське слово змінюваним не буває”. Відмова Бутурліна створила напруження, переговори продовжились.
Російське посольство залишалося незворушним у своїй позиції. Зрештою, не вбачаючи іншого виходу, Гетьманщина погодилась та Хмельницький та козацька старшина присягнув на підданість московському цареві:
“щоб бути їм із землею і городами під царською великою рукою невідступно”
Важливо згадати, що з їхньої точки зору, Хмельницький та козаки присягнули на вірність лише за умови збереження прав та свобод Гетьманщини, тобто своїх вольностей. Фіналізовані ці пункти були вже Березневими статтями, після чого були й офіційно ратифіковані. Окремо представники московського посольства побували у 117 містах та містечках Гетьманщини, де прийняли присягу від населення на вірність церкві й царю.
Домовленості, укладені під час Переяславської ради 1654 року, викликають значні суперечки серед істориків. Частину домовленостей відображено в “Березневих статтях”, які затвердили певні права Гетьманщини як автономної одиниці під протекторатом Москви. Але частина домовленостей або не була закріплена письмово, або залишалася усною. Оригіналів документів з Ради також не залишилось. Все це дозволило Московії в подальшому трактувати домовленостей на власну користь.
Характер цих домовленостей залишився неоднозначним. Московська сторона з часом почала трактувати їх як акт підпорядкування України, тоді як Гетьманщина бачила в них тимчасовий військовий союз.
З одного боку, домовленості подіяли. Московське царство дійсно підтримало козаків в боротьбі проти Польщі, гарантувало безпеку та підтримку православної церкви (яка, в свою чергу, була важливою частиною козацької ідентичності), а самі домовленості сприяли тимчасовій стабілізації ситуації на фоні тривалих воєн.
З іншого боку, ці домовленості стали початком інкорпорації українських земель в московське царство. По-перше, Гетьманщина фактично втратила можливість самостійно проводити зовнішню політику. По-друге, Москва з часом стала ігнорувати обіцянки, та поступово обмежувала автономію Гетьманщини, вводила царських “воєвод”, фінансові обмеження та адміністративний контроль. По-третє, ці домовленості спричинили соціальний розкол. Частина козаків радо прийняла домовленості і “березневі статті”, та навіть переїхала вглиб території імперії, зокрема на Дон та Кубань. Частина ж сприйняла їх вкрай негативно.
Для Московії ці домовленості стали важливим кроком до зміцнення їхніх позицій у Східній Європі. Царська адміністрація одразу почала використовувати угоду для поступового підпорядкування українських земель, розширення власних володінь, отримання додаткових ресурсів.
Під час імперського періоду, а пізніше в СРСР, Переяславська рада була представлена як акт “великого історичного возз’єднання двох братніх народів”. Пропаганда активно використовувала (і частково використовує) цей наратив для обґрунтування легітимності контролю над українськими землями. Подія увічнювалася через пам’ятники, святкування, літературні та художні твори. Факт порушення домовленостей росією ігнорувався і продовжує ігноруватись.
Натомість для українців, особливо з плином часу, ці домовленості стали символом політичної зради та втрати державності. Можете це бачити у багатьох теоретиків-націоналістів. В сучасному дискурсі, Переяславська рада розглядається як початок фактичної колонізації України Москвою.
На Великій козацькій раді 1992 року (де, між іншим, гетьманом було обрано Чорновола) був вчинений символічний крок: одноголосно проголошено зречення присяги на вірність московському цареві, даної 1654 року під час Переяславської ради.
Пам'ятний знак, встановлений на честь цієї події, читає:
Присяги, даної на цьому місці, зрікаємося, на цьому хрест цілуємо — гетьман українського козацтва і вся генеральна старшина, і отамани, і козаки.
На цьому місці 21 червня 1992 року українське козацтво на чолі з гетьманом В'ячеславом Чорноволом скасувало присягу московському цареві, дану Богданом Хмельницьким, частиною старшини та козацтва 8 січня 1654 року.
Вектор того, як росія використовувала домовленості, зрозумілий. Втім, проблема та катастрофа цієї ради полягає і в тому, що росія стала важливою частиною політичної боротьби всередині самої Гетьманщини та Запоріжжя. Вороги використовували її протекторат як зброю боротьби одне проти одного, підривали легітимність, просили про втручання у справи. Рельної ж боротьби за незалежність чи суверенітет козаччини, за рідким виключенням декількох епізодів, не відбувалось. В умовах геополітичної ситуації, що склалась, Переяславська рада і домовленості були лиш тим, чим стали: початком окупації неспроможної козацької держави росією та іншими країнами.
