Аб'юз, нарцисизм - це не психіатричні діагнози, це вибір поведінки

❗️Аб'юз (від англ. abuse) - це поведінка, форма насильства, а не медичний діагноз, не є психічним відхиленням. Це приниження, маніпуляції, контроль або жорстоке поводження.

Він може бути:

*фізичним (насильство),

*емоційним (приниження, маніпуляції),

*психологічним, економічним, сексуальним тощо.

Іноді дійсно у аб’юзерів є психічні порушення - але це не скасовує травми, які вони могли нанести людям. Це не значить, що їхні дії були “нормальними” чи “пробачними”.

Аб'юз не завжди хвороба - це поведінкова деструктивна модель (патерн), а не діагноз. Може бути свідомою або частково автоматичною несвідомо повторюваною поведінкою, вивченою з дитинства, пов'язана з психічними розладами, але не є психіатричним діагнозом сам по собі.

1. Чи можуть люди ставати аб’юзерами з часом?

Так, таке можливо. Аб’юз — це не завжди «вроджена риса», а часто поведінкова модель, що формується:

Через стрес (робота, невдачі, фінансові проблеми).

Через відчуття безсилля — людина компенсує його агресією до тих, хто поруч.

Через токсичне оточення або власний травматичний досвід.

Через небажання брати відповідальність — легше звинувачувати інших, ніж змінювати себе.

Тобто людина може поступово «скочуватися» в аб’юзивні патерни, якщо це стає її способом виживання чи самоствердження.

2. Як відрізнити агресію від аб’юзу:

Якщо це разові спалахи → більше схоже на агресію/емоційну нестійкість.

Якщо це систематично, регулярно, з приниженням і пошуком «винного» → це вже аб’юз.

Важливий критерій: чи змінюється поведінка, коли людині прямо кажуть, що це боляче/некоректно. Аб’юзер зазвичай ігнорує.

🔴 Червоні прапорці аб’юзера

Є певні ознаки, які відрізняють звичайну агресію/токсичність від системного аб’юзу:

1. Регулярність і система

Не разові зриви, а повторюваний патерн: приниження, тиск, контроль.

Починаєш «ходити навшпиньки», щоб не викликати реакцію.

2. Ізоляція

Аб'юзер намагається обмежити контакти з іншими (друзями, родиною, колегами).

Нав’язує думку: «Ніхто тебе не зрозуміє, крім мене».

3. Знецінення

Успіхи, ідеї, почуття висміюються.

Кожна помилка — перебільшена, робиться «зброєю» проти тебе.

4. Газлайтинг

«Тобі здалося», «ти перебільшуєш», «це все твоя фантазія».

Змушують сумніватися у власному сприйнятті реальності.

5. Контроль і влада

Контроль над фінансами, часом, простором.

Постійна перевірка, «звітуй де була/з ким».

6. Відсутність відповідальності

За свої зриви завжди звинувачує інших («ти довела», «ти винна, що я кричу»).

Немає щирих вибачень і реальних змін.

🔄 Чи може людина позбутися аб’юзивної поведінки?

Теоретично — так. Практично — дуже важко.

Можливо, якщо:

- Людина щиро усвідомила свою поведінку.

- Є мотивація змінитися (втрата партнера, сильний внутрішній поштовх).

- Вона працює з психотерапевтом, а не лише «обіцяє».

- Поступово вчиться іншим способам вираження емоцій і побудови стосунків.

Складно, бо:

Аб’юз часто стає звичним «інструментом влади».

Багато хто не визнає, що робить щось погане.

Легше звинуватити інших, ніж змінювати себе.

Тобто можливо, але шанс невисокий без великої внутрішньої роботи.

Ось як можна відрізнити «разові зриви» від системного аб’юзу:

⚡ Разові зриви (не обов’язково аб’юз)

Людина іноді кричить або різко реагує, але:

Визнає, що була неправа.

Вибачається щиро й намагається не повторювати.

Є здатність до саморефлексії: «я був злий, але це не твоя провина».

Поведінка не стає постійним фоном, поруч із цією людиною все ще можна відчувати себе у безпеці.

🔴 Системний аб’юз

Поведінка регулярна, ти відчуваєш напругу постійно.

Вибачення — формальні або маніпулятивні: «Ну пробач, але ж ти сама винна».

Зриви — частина системи контролю: крики, мовчання, приниження чергуються.

Тобі стає страшно чи дискомфортно переважну частину часу.

Ти помічаєш, що починаєш втрачати впевненість у собі, сумніваєшся у власній адекватності.

🧩 Важлива різниця

Разові зриви ≠ аб’юз, якщо людина працює над собою і є позитивна динаміка.

Аб’юз = коли зриви стають інструментом влади та нормою у стосунках.

Чи може аб'юзер мати психічне захворювання?

Так, але не обов’язково.

– Дехто має психічні розлади: наприклад, нарцисичний чи антисоціальний розлад.

– Але дуже багато аб'юзерів - цілком осудні і не мають діагнозу. Вони просто не вміють/не хочуть будувати здорові стосунки.

– Вони часто усвідомлюють, що роблять, і можуть контролювати себе, але не хочуть змінюватися.

Аб'юз - це не "мене не любили, тому я тепер ображаю інших".

Це відповідальність.

Людина має повне право не вибачати аб'юз, навіть якщо той, хто завдавав болю, мав складне минуле або психічні проблеми.

🧠 Це не психіатричний розлад, а токсична модель взаємодії, яка може бути навмисною або закріпленою звичкою через досвід, виховання або потребу в контролі.

Людина, яка переживає аб'юз, часто не може легко вийти з цієї моделі мислення. Вона може бути запрограмована на певний тип реагування, навіть коли справжня реальність вже інша. І, на жаль, часто в таких ситуаціях люди, які намагаються розірвати це порочне коло, стикаються з найбільшим опором (агресією, віддаленням). Наміри допомогти і показати реальність - призводять до відчуження і навіть до того, що людина яка намагається донести альтернативну думку, яка відрізняється від думки аб'юзера, становиться ворогом номер один. Багаторічні маніпуляції можуть дуже сильно впливати на мислення людини.

Людині легше прийняти зручне пояснення, яке підтримує систему аб'юзу - наприклад, що в людини не може бути своєї думки, це хтось на неї вплинув, - ніж поглянути в очі складній правді: що минулі уявлення про світ були викривлені.

Важкий для людини момент, особливо коли вона намагається захищати ту картину світу, в якій виросла, але це не означає, що це завжди буде так. Це важкий шлях - зняти ілюзії, особливо якщо вони тримали психіку в безпеці роками. Іноді, страх перед реальністю сильніший за бажання правди. Нелегко вийти з цього звичного кола і зробити це усвідомлено, з болем, з втратами, але й з великим внутрішнім зростанням.

Справжня допомога - це не замовчування правди, навіть якщо це болісно.

Не кожна людина може помічати маніпуляції, перекручування фактів, чужу поведінку, яка здається нормою, але тривожить.

Жити без аб'юзу - це не втеча, це перемога. Це коли тиша в душі не страшна, бо в ній більше немає голосу, що принижує, звинувачує, маніпулює. Це коли сміх - справжній, а не маска для виживання.

У сектах чи аб’юзивних відносинах людину часто ізолюють, прямо або непомітно: мовляв, "ніхто тебе не зрозуміє, крім нас", "вони тобі заздрять", "ти без нас ніхто".

Коли здоровий зв’язок - людина може бути з іншими, зберігати свої погляди, навіть змінюватись, і її не карають за це.

Буває що суспільство мовчки толерує аб’юз. Поки жертва мовчить - наче й проблеми немає. А коли заговорює - чує «ну чому ти тільки зараз?», або ще гірше - «а чим ти сама спровокувала?». Це замовчування - форма співучасті.

Коли суспільство захищає зручного кривдника. Того, хто не створює проблем, усміхається, добрий до всіх. І стає складно пояснити, що ця «доброта» - маска, а за нею контроль, ігнорування, відстороненість, емоційне насильство. Жертва ж часто виглядає «емоційною», «нестабільною», і їй не вірять.

Вихід з аб’юзу - це подвиг проти соціального інерційного страху. Бо людина йде не просто проти людини - вона йде проти цілої системи мовчання, проти поглядів родичів, друзів, сусідів. І часто - навіть проти себе в минулому.

Аб’юзер часто не змінюється, бо система "жертва–агресор" дає йому владу. Змінюється лише жертва, яка більше не грає цю гру. Немає "правильного моменту" для закінчення спілкування з токсичними людьми. Є внутрішній дозрівший момент, коли стає ясно: досить.

Культура пробачення часто змушує жертву мовчати. Але пробачити - це не означає повернутись в отруйне середовище або дозволити знецінення себе. Іноді найкраща форма пробачення - це дистанція і турбота про своє здоров'я.

Коли жертва показує свій характер аб’юзеру стає не цікаво.

Чи існують абюзери для яких має значення питання справедливості?

Так, але дуже рідко. Більшість аб’юзерів не керуються поняттям справедливості як універсальною цінністю - вони переважно думають про владу, контроль, власну вигоду або власну правду, яка часто не має нічого спільного з об’єктивною справедливістю.

Розгорнуто з кількома точками зору:

🔹 1. Типовий аб’юзер = контроль, а не справедливість

Аб’юзери зазвичай не цікавляться тим, що є справедливо, а лише тим, що вигідно для них. Якщо їхня «жертва» починає чинити опір - вони або:

- відходять у пошуках слабшої цілі,

- або ескалують агресію, щоб «повернути контроль».

Справедливість тут - не категорія мислення.

🔹 2. Нарцисичні аб’юзери = своя "справедливість"

У нарцисів або маніпуляторів може бути суб’єктивне уявлення про справедливість:

"Я вклав у тебе час/ресурси, ти маєш бути вдячною."

"Я так почуваюся - значить, я правий."

Вони можуть вірити у власну правоту, навіть коли шкодять, бо їхня логіка - егоцентрична.

🔹 3. Рідкісний тип: травмовані аб’юзери

Деякі люди, які проявляють аб’юзивну поведінку, насправді мають почуття провини або викривлене уявлення про справедливість через минулі травми. Вони можуть вважати, що:

- «Всі мають страждати, бо я страждав» - отже, справедливо робити боляче.

- Або: «Я мушу домінувати, бо інакше мене знищать» - це викривлений самозахист.

Тут справедливість присутня, але в патологічній формі.

🔹 4. Якщо жертва показує характер

Коли жертва демонструє силу, в аб’юзера зникає інтерес, бо він:

- більше не може з неї живитись,

- відчуває загрозу для свого его,

- або не може її контролювати.

Йому вже нецікаво сперечатись за справедливість - його цікавила не правда, а контроль над уявленням про правду.

Висновок:

Аб’юзери рідко мають інтерес до справедливості.

Якщо він і є - то або викривлений, або використаний як інструмент маніпуляції.

❗️Нарцисизм - це психологічна риса (не завжди розлад), яка може бути:

✅Здоровий нарцисизм - це у помірних проявах: амбіційність, любов до себе, впевненість, бажання визнання.

🔸Патологічною - як клінічний розлад, що називається "нарцисичний розлад особистості" (НРО). Такий розлад - офіційний психіатричний діагноз у класифікаціях DSM-5, МКХ-10 і ICD-10.

Нарцисизм - це спектр, який іноді є розладом.

Основні риси: відсутність емпатії, гіперцінна самооцінка, потреба в захопленні, експлуатація інших.

Не кожен "нарцис" у побутовому сенсі - це клінічний нарцис.

🔍 Проте не кожен нарцис - це хворий, і не кожна аб’юзивна людина - нарцис.

❗️Аб’юз ≠ Нарцисизм

🔹 Що кажуть фахівці

Психологи часто розглядають аб’юз і нарцисизм як поведінкові патерни, які можна змінити через терапію. Бачать ці явища як моделі поведінки, що формуються у дитинстві чи через травми.

Психіатри фіксують НРО тільки при глибоких, стабільних порушеннях мислення, самооцінки, емпатії та стосунків. Діагностують лише при глибоких і стабільних особистісних порушеннях.

Жертви аб’юзу часто описують кривдника як “нарциса”, навіть якщо це не клінічний випадок, бо бачать у ньому егоїзм, маніпуляції, холод.

❗️А щодо емоційного садизму?

Дійсно, якщо людина отримує задоволення від приниження або болю інших - це вже далеко від норми. Але є нюанси.

1. Садизм як риса особистості - не завжди психічне захворювання

Моральний чи емоційний садизм (насолода приниженням, образами, контролем) може бути частиною "темної тріади":

*Нарцисизм (самозакоханість, потреба в захопленні),

*Макиавеллізм (маніпулятивність, холодний розрахунок),

*Садизм (задоволення від страждань інших).

Це не завжди психіатричний діагноз, а радше патологічна модель поведінки, яка може бути соціально "допустимою", поки не переходить межу закону.

2. Патологічний садизм - вже психічний розлад

Є клінічний діагноз: "садистський розлад особистості", але його рідко діагностують офіційно, бо:

*Ці риси часто сховані або масковані,

*Розлад частіше вивчають як частину антисоціального чи психопатичного спектра.

3. Ключ: чи усвідомлює людина свою поведінку і чи може її контролювати

Якщо так - це вже не зовсім хвороба, а відповідальність.

Якщо ні - тоді потрібна психіатрична допомога.

4. Аб’юз і садизм - перетин

Аб’юзер може бути садистом.

Але не кожен аб’юзер - садист, іноді це результат моделі з дитинства, травм, відсутності саморефлексії.

5. Висновок

Так, садизм - це відхилення від моральної та соціальної норми. Але не кожен прояв садизму - клінічне психічне захворювання.

Натомість це небезпечно, і з цим не можна миритись, особливо в особистих стосунках.

Це питання - важливе. Бо воно не про діагноз, а про межі допустимого.

Людина має повне право відсікати токсичне - незалежно від того, чи в іншої людини є діагноз, чи немає.

Аб'юзер також міг пережити жахливі речі у минулому, але:

*це не дає йому права завдавати болю іншій людині;

*це не скасовує його відповідальність за ті слова і вчинки, які ранять.

Багато людей не повторюють того, що пережили. А хтось - навпаки, переносить біль далі. Але це їхній вибір.

Отже, аб'юз - це вибір.

Навіть коли людина виросла в жорстких умовах, вона може не обирати знущання, не переносити свою травму на інших.

Дитинство не виправдовує дорослу жорстокість.

Це - маніпуляція через жалість.

Думка про те, що "усі ми травмовані", це не завжди доречно - особливо коли мова йде про аб’юз, а не просто про відсутність емоційної близькості. Різниця між "розуміти" і "виправдовувати".

📌 До роздумів

🌀 Як відновитися після аб’юзу

*Визнати факт аб’юзу - навіть якщо він був “невидимим” чи емоційним. Це не соромно, це - перший крок.

*Вийти з циклу провини: “Може, я сама(сам) винна(винний)” - це поширена пастка. Аб’юз - це завжди вибір кривдника.

*Повернути контроль: через терапію, підтримку друзів, фізичну безпеку, фінансову незалежність.

*Навчитись новим моделям стосунків - не завжди інтуїція нас веде в безпечне місце, особливо після травми.

🧩 Чим відрізняється нарцисизм від егоїзму

Егоїзм.

Мотив: Турбота про себе

Ставлення до інших: Може поважати межі

Самооцінка: Реалістична, гнучка.

Зміни можливі? Часто так.

Емпатія: Присутня.

Нарцисизм.

Мотив: Потреба у захопленні.

Ставлення до інших: Використовує інших.

Самооцінка: Хитка, але зовні гіпервелика.

Зміни можливі? Складно, без терапії - рідко.

Емпатія: Мінімальна або відсутня.

🔸 Егоїзм - це бажання дбати про себе (іноді тимчасово, наприклад, після виснаження).

🔹 Нарцисизм - це потреба контролювати сприйняття себе, часто через приниження інших.

Аб’юз, садизм, нарцисизм та егоїзм (патологічний) - це не просто характеристики, а наслідки глибших деформацій особистості, які завдають болю іншим. Розпізнаючи їх, ми не тільки захищаємо себе, а й вчимося не відтворювати їх у власних вчинках. Називати речі своїми іменами - це вже перший крок до зцілення.

Аб’юз - це не лише про сім’ї чи особисті стосунки. Він просякає все - від міжособистісних зв’язків до відносин між країнами.

Коли б ми змогли зняти тотальний контроль, страх і примус, і натомість спрямувати зусилля на підтримку, розвиток і взаємоповагу, людство могло б досягти неймовірних висот.

Прогрес, заснований на довірі і добрі, був би набагато стійкішим і глибшим. Але, на жаль, на цьому етапі еволюції ми ще не готові до такого переходу - залишаються старі патерни влади і страху, що стримують наш колективний розвиток.

Це виклик для кожного з нас - розпізнавати аб’юз навколо і всередині себе, щоб дати шлях новим, більш здоровим формам взаємодії.

Справжній розвиток - не в боротьбі, а в свободі вибору

У нашому житті часто здається, що для досягнень і змін потрібно постійно долати труднощі, боротися з обставинами і долати себе. Але чи справді саме боротьба є тим двигуном, який веде нас уперед?

Я прийшла до висновку, що справжній розвиток відбувається не тоді, коли ми виживаємо, а коли маємо свободу вибору - можливість жити і творити без обмежень, які накладають страх, нестача або зовнішні обставини.

Тільки у такій свободі ми можемо розкривати свій потенціал у повній мірі, втілювати ідеї, відкривати нові горизонти і знаходити справжній сенс. Коли базові потреби забезпечені, зникає нудьга виживання, і життя наповнюється змістом.

Для мене ця думка - не просто філософія, а особистий досвід і усвідомлення, що кожен із нас заслуговує на цю свободу, а без неї - навіть найбільші таланти залишаються забутими.

Але аб’юз - це лише вершина айсберга. Справжні перешкоди для прогресу - глибше.

Це жадібність до грошей, яка підмінює розвиток накопиченням.

Це викривлені поняття людських цінностей, де успіх вимірюється владою, а не мудрістю.

Це жорстокість, яка часто маскується під “необхідні дії”, і непомірна жага до контролю, яка гальмує еволюцію замість того, щоб сприяти їй.

І найстрашніше - жадоба до насильства і вбивств, яка виправдовується високими цілями, але ніколи не призводить до справжнього світла.

Все це - не ознаки сили, а ознаки незрілості. Людство ще тільки на шляху до розуміння, що справжній розвиток народжується не з руйнації, а з довіри, підтримки і внутрішньої гідності.

Відео Ілони Довгань та Олени Любченко по темі

Матеріал підготовлено за допомогою ChatGPT.

https://youtu.be/dPjHvLHW2AI?feature=shared
Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
livemari_ua
livemari_ua@livemari_ua

розміркуємо

411Прочитань
2Автори
6Читачі
На Друкарні з 15 вересня

Більше від автора

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається