❗️Аб'юз (від англ. abuse) - це поведінка, форма насильства, а не медичний діагноз, не є психічним відхиленням. Це приниження, маніпуляції, контроль або жорстоке поводження.
Він може бути:
*фізичним (насильство),
*емоційним (приниження, маніпуляції),
*психологічним, економічним, сексуальним тощо.
Іноді дійсно у аб’юзерів є психічні порушення - але це не скасовує травми, які вони могли нанести людям. Це не значить, що їхні дії були “нормальними” чи “пробачними”.
Аб'юз не завжди хвороба - це поведінкова деструктивна модель (патерн), а не діагноз. Може бути свідомою або частково автоматичною несвідомо повторюваною поведінкою, вивченою з дитинства, пов'язана з психічними розладами, але не є психіатричним діагнозом сама по собі.
Чи може аб'юзер мати психічне захворювання?
Так, але не обов’язково.
– Дехто має психічні розлади: наприклад, нарцисичний чи антисоціальний розлад.
– Але дуже багато аб'юзерів - цілком осудні і не мають діагнозу. Вони просто не вміють/не хочуть будувати здорові стосунки.
– Вони часто усвідомлюють, що роблять, і можуть контролювати себе, але не хочуть змінюватися.
Аб'юз - це не "мене не любили, тому я тепер ображаю інших".
Це відповідальність.
Людина має повне право не вибачати аб'юз, навіть якщо той, хто завдавав болю, мав складне минуле або психічні проблеми.
🧠 Це не психіатричний розлад, а токсична модель взаємодії, яка може бути навмисною або закріпленою звичкою через досвід, виховання або потребу в контролі.
Людина, яка переживає аб'юз, часто не може легко вийти з цієї моделі мислення. Вона може бути запрограмована на певний тип реагування, навіть коли справжня реальність вже інша. І, на жаль, часто в таких ситуаціях люди, які намагаються розірвати це порочне коло, стикаються з найбільшим опором (агресією, віддаленням). Наміри допомогти і показати реальність - призводять до відчуження і навіть до того, що людина яка намагається донести альтернативну думку, яка відрізняється від думки аб'юзера, становиться ворогом номер один. Багаторічні маніпуляції можуть дуже сильно впливати на мислення людини.
Людині легше прийняти зручне пояснення, яке підтримує систему аб'юзу - наприклад, що в людини не може бути своєї думки, це хтось на неї вплинув, - ніж поглянути в очі складній правді: що минулі уявлення про світ були викривлені.
Важкий для людини момент, особливо коли вона намагається захищати ту картину світу, в якій виросла, але це не означає, що це завжди буде так. Це важкий шлях - зняти ілюзії, особливо якщо вони тримали психіку в безпеці роками. Іноді, страх перед реальністю сильніший за бажання правди. Нелегко вийти з цього звичного кола і зробити це усвідомлено, з болем, з втратами, але й з великим внутрішнім зростанням.
Справжня допомога - це не замовчування правди, навіть якщо це болісно.
Не кожна людина може помічати маніпуляції, перекручування фактів, чужу поведінку, яка здається нормою, але тривожить.
Жити без аб'юзу - це не втеча, це перемога. Це коли тиша в душі не страшна, бо в ній більше немає голосу, що принижує, звинувачує, маніпулює. Це коли сміх - справжній, а не маска для виживання.
У сектах чи аб’юзивних відносинах людину часто ізолюють, прямо або непомітно: мовляв, "ніхто тебе не зрозуміє, крім нас", "вони тобі заздрять", "ти без нас ніхто".
Коли здоровий зв’язок - людина може бути з іншими, зберігати свої погляди, навіть змінюватись, і її не карають за це.
Буває що суспільство мовчки толерує аб’юз. Поки жертва мовчить - наче й проблеми немає. А коли заговорює - чує «ну чому ти тільки зараз?», або ще гірше - «а чим ти сама спровокувала?». Це замовчування - форма співучасті.
Коли суспільство захищає зручного кривдника. Того, хто не створює проблем, усміхається, добрий до всіх. І стає складно пояснити, що ця «доброта» - маска, а за нею контроль, ігнорування, відстороненість, емоційне насильство. Жертва ж часто виглядає «емоційною», «нестабільною», і їй не вірять.
Вихід з аб’юзу - це подвиг проти соціального інерційного страху. Бо людина йде не просто проти людини - вона йде проти цілої системи мовчання, проти поглядів родичів, друзів, сусідів. І часто - навіть проти себе в минулому.
Аб’юзер часто не змінюється, бо система "жертва–агресор" дає йому владу. Змінюється лише жертва, яка більше не грає цю гру. Немає "правильного моменту" для закінчення спілкування з токсичними людьми. Є внутрішній дозрівший момент, коли стає ясно: досить.
Культура пробачення часто змушує жертву мовчати. Але пробачити - це не означає повернутись в отруйне середовище або дозволити знецінення себе. Іноді найкраща форма пробачення - це дистанція і турбота про своє здоров'я.
❗️Нарцисизм - це психологічна риса (не завжди розлад), яка може бути:
✅Здоровий нарцисизм - це у помірних проявах: амбіційність, любов до себе, впевненість, бажання визнання.
🔸Патологічною - як клінічний розлад, що називається "нарцисичний розлад особистості" (НРО). Такий розлад - офіційний психіатричний діагноз у класифікаціях DSM-5, МКХ-10 і ICD-10.
Нарцисизм - це спектр, який іноді є розладом.
Основні риси: відсутність емпатії, гіперцінна самооцінка, потреба в захопленні, експлуатація інших.
Не кожен "нарцис" у побутовому сенсі - це клінічний нарцис.
🔍 Проте не кожен нарцис - це хворий, і не кожна аб’юзивна людина - нарцис.
❗️Аб’юз ≠ Нарцисизм
🔹 Що кажуть фахівці
Психологи часто розглядають аб’юз і нарцисизм як поведінкові патерни, які можна змінити через терапію. Бачать ці явища як моделі поведінки, що формуються у дитинстві чи через травми.
Психіатри фіксують НРО тільки при глибоких, стабільних порушеннях мислення, самооцінки, емпатії та стосунків. Діагностують лише при глибоких і стабільних особистісних порушеннях.
Жертви аб’юзу часто описують кривдника як “нарциса”, навіть якщо це не клінічний випадок, бо бачать у ньому егоїзм, маніпуляції, холод.
❗️А щодо емоційного садизму?
Дійсно, якщо людина отримує задоволення від приниження або болю інших - це вже далеко від норми. Але є нюанси.
1. Садизм як риса особистості - не завжди психічне захворювання
Моральний чи емоційний садизм (насолода приниженням, образами, контролем) може бути частиною "темної тріади":
*Нарцисизм (самозакоханість, потреба в захопленні),
*Макиавеллізм (маніпулятивність, холодний розрахунок),
*Садизм (задоволення від страждань інших).
Це не завжди психіатричний діагноз, а радше патологічна модель поведінки, яка може бути соціально "допустимою", поки не переходить межу закону.
2. Патологічний садизм - вже психічний розлад
Є клінічний діагноз: "садистський розлад особистості", але його рідко діагностують офіційно, бо:
*Ці риси часто сховані або масковані,
*Розлад частіше вивчають як частину антисоціального чи психопатичного спектра.
3. Ключ: чи усвідомлює людина свою поведінку і чи може її контролювати
Якщо так - це вже не зовсім хвороба, а відповідальність.
Якщо ні - тоді потрібна психіатрична допомога.
4. Аб’юз і садизм - перетин
Аб’юзер може бути садистом.
Але не кожен аб’юзер - садист, іноді це результат моделі з дитинства, травм, відсутності саморефлексії.
5. Висновок
Так, садизм - це відхилення від моральної та соціальної норми. Але не кожен прояв садизму - клінічне психічне захворювання.
Натомість це небезпечно, і з цим не можна миритись, особливо в особистих стосунках.
Це питання - важливе. Бо воно не про діагноз, а про межі допустимого.
Людина має повне право відсікати токсичне - незалежно від того, чи в іншої людини є діагноз, чи немає.
Аб'юзер також міг пережити жахливі речі у минулому, але:
*це не дає йому права завдавати болю іншій людині;
*це не скасовує його відповідальність за ті слова і вчинки, які ранять.
Багато людей не повторюють того, що пережили. А хтось - навпаки, переносить біль далі. Але це їхній вибір.
Отже, аб'юз - це вибір.
Навіть коли людина виросла в жорстких умовах, вона може не обирати знущання, не переносити свою травму на інших.
Дитинство не виправдовує дорослу жорстокість.
Це - маніпуляція через жалість.
Думка про те, що "усі ми травмовані", це не завжди доречно - особливо коли мова йде про аб’юз, а не просто про відсутність емоційної близькості. Різниця між "розуміти" і "виправдовувати".
📌 До роздумів
🌀 Як відновитися після аб’юзу
*Визнати факт аб’юзу - навіть якщо він був “невидимим” чи емоційним. Це не соромно, це - перший крок.
*Вийти з циклу провини: “Може, я сама(сам) винна(винний)” - це поширена пастка. Аб’юз - це завжди вибір кривдника.
*Повернути контроль: через терапію, підтримку друзів, фізичну безпеку, фінансову незалежність.
*Навчитись новим моделям стосунків - не завжди інтуїція нас веде в безпечне місце, особливо після травми.
🧩 Чим відрізняється нарцисизм від егоїзму
Егоїзм.
Мотив: Турбота про себе
Ставлення до інших: Може поважати межі
Самооцінка: Реалістична, гнучка.
Зміни можливі? Часто так.
Емпатія: Присутня.
Нарцисизм.
Мотив: Потреба у захопленні.
Ставлення до інших: Використовує інших.
Самооцінка: Хитка, але зовні гіпервелика.
Зміни можливі? Складно, без терапії - рідко.
Емпатія: Мінімальна або відсутня.
🔸 Егоїзм - це бажання дбати про себе (іноді тимчасово, наприклад, після виснаження).
🔹 Нарцисизм - це потреба контролювати сприйняття себе, часто через приниження інших.
Аб’юз, садизм, нарцисизм та егоїзм (патологічний) - це не просто характеристики, а наслідки глибших деформацій особистості, які завдають болю іншим. Розпізнаючи їх, ми не тільки захищаємо себе, а й вчимося не відтворювати їх у власних вчинках. Називати речі своїми іменами - це вже перший крок до зцілення.
Відео Ілони Довгань та Олени Любченко по темі
