Переговори про припинення війни в Україні набувають драматичних обрисів із приходом до влади адміністрації Дональда Трампа. Нещодавнє 30-годинне перемир'я стало лакмусовим папірцем потенційного припинення вогню та підтвердило ключові припущення про природу конфлікту.
Головний висновок з перемир'я: негайне припинення бойових дій цілком можливе і залежить від рішення однієї людини — Путіна. Це спростовує наратив про "неможливість зупинки конфлікту" чи "обопільну зацікавленість у продовженні бойових дій". Світ побачив, що рішення про війну чи мир приймається в Кремлі.
Водночас перемир'я продемонструвало технічні виклики миттєвої зупинки бойових дій. Сотні тисяч військових, розташованих вздовж тисячокілометрової лінії фронту, не можуть одномоментно припинити операції. Війна має інерцію — навіть за наявності політичного рішення, на повне припинення вогню потрібен час для передачі наказів, зупинки запланованих операцій, відведення військ та створення механізмів контролю. Проте ці технічні аспекти не змінюють головного: політичне рішення може бути прийняте миттєво.
Ще один аспект — для Путіна критично важливий сам факт переговорів. Символічно, що заява про готовність до перемир'я прозвучала майже відразу після того, як держсекретар США Марко Рубіо допустив можливість виходу з переговорного процесу.
Від початку вторгнення Росія висунула кілька ключових вимог. "Денацифікація" фактично означає політичне перезавантаження України та встановлення проросійського режиму. "Демілітаризація" передбачає обмеження українських збройних сил до рівня, який не становитиме загрози для Росії. Найамбітніша вимога — "нова архітектура безпеки в Європі" — сигналізує про прагнення переписати міжнародні правила, встановлені після завершення Холодної війни.
Саме тому для Кремля настільки важливий сам факт переговорів, Росія обрала стратегію постійного тиску через загрозу ескалації. Нарощування військової присутності, загрози застосування ядерної зброї, атаки на інфраструктуру, енергетичний шантаж — елементи примусу, покликані змусити Захід прийняти російські умови.
Ця стратегія базується на розрахунку, що Захід боїться ескалації більше, ніж Росія. Путін демонстративно показує готовність підвищувати ставки, сподіваючись, що західні лідери врешті вирішать, що ціна протистояння стає надто високою.
Останні ракетні удари по Києву після переговорів Трампа із Зеленським у Римі, куди обидва лідери прибули на похорон папи Римського Франциска продовжують цю тактику — Путін перевіряє рішучість нової американської адміністрації. Як зазначив сам Трамп 26 квітня: "У Путіна не було жодних причин для того, щоб обстрілювати ракетами цивільні райони... Це змушує мене думати, що, можливо, він не хоче зупиняти війну, він просто грає зі мною".
Американська дилема
Адміністрація Трампа опинилась перед дилемою щодо України. Всередині президентської команди сформувалися дві протилежні позиції. Представники на кшталт Віткоффа фактично транслюють кремлівські наративи про "території, де живуть росіяни", що є прихованим визнанням права Росії на встановлення сфер впливу в сусідніх країнах.
Натомість держсекретар Марко Рубіо демонструє принципово інший підхід, наголошуючи на суверенному праві України самостійно визначати свої безпекові угоди та союзників. Цей підхід виключає обговорення російських вимог щодо обмеження суверенітету України.
Такі діаметрально протилежні позиції в американській адміністрації мають серйозні наслідки. По-перше, вони надсилають Кремлю сигнал про можливість розколу західної позиції. По-друге, непослідовність США ускладнює формування єдиної стратегії Заходу.
Для України така ситуація створює додаткові ризики. Невизначеність позиції головного стратегічного партнера змушує українське керівництво постійно оцінювати, яка з фракцій в американській адміністрації переважає в конкретний момент.
Для переговорного процесу це означає постійну зміну червоних ліній та принципових позицій. Коли один американський високопосадовець говорить про врахування "російських інтересів", а інший наголошує на неприпустимості поступок агресору, жодна сторона не може достовірно прогнозувати наслідки своїх переговорних кроків.
Ця невизначеність американської позиції проявляється і в "мирному плані" Трампа, про який повідомив Reuters. Згідно з текстом, США пропонують: постійне перемир'я з моментальним початком технічних переговорів; гарантії безпеки для України та право на вступ до ЄС, але не до НАТО; "де-юре" визнання російського контролю над Кримом та "де-факто" — над Луганською областю і частинами інших окупованих територій. План також передбачає відновлення Україною контролю над частиною Харківської області, Запорізькою АЕС та Каховською греблею, а також зняття санкцій проти Росії та початок економічного співробітництва США з Росією.
Питання суверенітету України
Ключовим аспектом американської дилеми є питання суверенітету України у сфері безпеки. Позиція Рубіо про право України самостійно обирати безпекові гарантії означає визнання повного суверенітету, включно з правом на вступ до НАТО чи інші безпекові формати.
Ця позиція принципово суперечить вимогам Путіна щодо обмеження українського суверенітету. Якщо США наполягатимуть на повному суверенітеті України, це фактично означатиме відмову від обговорення базових російських вимог.
З іншого боку, якщо в американській адміністрації переважать голоси прихильників "демілітаризації" чи інших обмежень українського суверенітету, це створить небезпечний прецедент, підриваючи систему міжнародних відносин, засновану на принципах територіальної цілісності та суверенної рівності.
Зокрема, у "мирному плані" Трампа передбачається відмова України від вступу до НАТО в обмін на гарантії безпеки, а також фактична відмова від Криму та частини інших територій. Ця пропозиція суттєво обмежує суверенне право України визначати свою зовнішню політику та підтверджує побоювання щодо готовності США поступитися російським вимогам. Крім того, 28 квітня Трамп заявив, що "Зеленський готовий відмовитися від Криму", що може свідчити про зростаючий тиск на Україну.
Власне, американська дилема виходить за межі питання про умови перемир'я — це питання про принципи майбутнього міжнародного порядку: чи визнає світ право сильного нав'язувати волю сусідам, чи відстоюватиме принципи Статуту ООН та Гельсінського заключного акту ОБСЄ.
Невизначеність як чинник переговорів
Для України невизначеність позицій ключових партнерів створює дуже заплутане стратегічне середовище. Українському керівництву доводиться балансувати між необхідністю продовжувати бойові дії для зміцнення переговорних позицій і ризиком втратити міжнародну підтримку.
Європейські країни зосереджені на питанні, наскільки далеко готові зайти США у підтримці України. Від відповіді залежить їхнє власне позиціонування, оскільки європейські столиці не мають достатньо ресурсів для самостійної підтримки України на нинішньому рівні.
Для США невизначеність має внутрішньополітичний вимір. Суперечності щодо української стратегії накладаються на переорієнтацію американської зовнішньої політики в бік протистояння з Китаєм. Вашингтон стоїть перед дилемою: чи можна дозволити собі тривалу конфронтацію з Росією, коли головний стратегічний виклик вбачається в іншому напрямку?
У цій атмосфері невизначеності Путін робить власний розрахунок. Нинішній момент він розглядає як унікальну можливість для досягнення своїх політичних цілей. Логіка Кремля будується на припущенні, що нова адміністрація США ще не сформувала остаточної позиції щодо України, а отже, існує вікно можливостей для впливу.
Водночас Путін усвідомлює: якщо переговори зайдуть у глухий кут і США вийдуть з процесу, шанси на досягнення його політичних цілей різко знизяться. Без прямого діалогу з Вашингтоном Росія втрачає важіль впливу на глобальну архітектуру безпеки. Тому для Кремля настав момент "домовитись зараз або не домовитись уже ніколи".
Це пояснює активізацію російської дипломатії і раптову демонстрацію готовності до перемир'я — Путін намагається утримати США за переговорним столом, поки нова адміністрація остаточно не визначилася зі своєю стратегією. Однак, як свідчать недавні ракетні удари по Києву, Путін готовий застосовувати військовий тиск навіть під час переговорного процесу, що викликало розчарування Трампа, який висловив сумніви щодо намірів Путіна припинити війну: "Я хочу, щоб Путін припинив стріляти, сів за стіл переговорів і підписав угоду".
Наслідки можливого виходу США з переговорів
Якщо США вийдуть з переговорного процесу, наслідки будуть значними для всіх сторін конфлікту.
Для Росії це означатиме крах надій на легітимізацію своїх політичних вимог через дипломатію. Без американського посередництва Кремль не зможе досягти перегляду європейської архітектури безпеки. Путіну доведеться або радикально змінювати стратегію і погоджуватися на скромніші умови миру, або готуватися до тривалої війни без перспективи політичного вирішення.
Для України вихід США з переговорів має двоякі наслідки. З одного боку, Київ не буде змушений йти на непопулярні компроміси під тиском союзника. З іншого — без активної американської участі шанси на швидке завершення війни зменшуються.
Найскладніше питання стосується подальшої стратегії Вашингтона. Якщо президент Трамп втратить особистий інтерес до процесу, питання України може перейти у відання бюрократичного апарату, що загрожує відсутністю чіткого політичного імпульсу для пошуку рішень. Саме на це натякнув Трамп після ракетного удару по Києву: "Подивимося, що буде в найближчі кілька днів. Ми, ймовірно, багато чого дізнаємося," що може свідчити про готовність змінити підхід до Росії, можливо, через застосування "банківських" або "вторинних санкцій", як він сам згадував.
Парадоксально, але усвідомлення Путіним ризику повного провалу переговорів може стати єдиним фактором, що надає нинішньому процесу перспективу. Страх втратити останній шанс на розмову з американцями може змусити Кремль до конструктивнішої позиції, хоча ймовірність такого сценарію залишається невисокою.
Перспективи швидкого припинення бойових дій наразі обмежені. Водночас можливі тактичні паузи чи локальні перемир'я, які Кремль використовуватиме як інструмент дипломатичного тиску або військової перегрупації. Проте такі паузи не слід плутати з прогресом у напрямку сталого миру.
Найбільш реалістичний сценарій — продовження війни з періодичними спробами переговорів, які навряд чи призведуть до прориву без значних змін у позиціях ключових гравців. Тим більше, що оприлюднений "мирний план" Трампа з вимогами територіальних поступок від України вже викликав суперечливу реакцію як в самій Україні, так і серед західних союзників.
Геополітичні наслідки війни в Україні
Російсько-українська війна перетворилась на каталізатор глобальних геополітичних змін. Результат цього протистояння визначить баланс сил у Європі на десятиліття.
Якщо Росія досягне хоча б частини своїх політичних цілей, включно з визнанням контролю над Кримом та частинами інших територій, як передбачено в "мирному плані" Трампа, це стане сигналом про ефективність силової політики та відродження сфер впливу. Такий сценарій підірве віру в колективну безпеку та міжнародне право.
Навпаки, провал російської стратегії і збереження суверенітету України може прискорити формування нового світоустрою, заснованого на принципі суверенної рівності держав. Це створить прецедент колективного протистояння агресору, незалежно від його розмірів чи ядерного статусу.
Особливо важливим є вплив конфлікту на майбутнє НАТО та на геостратегічну конкуренцію між США та Китаєм. Результат війни в Україні сформує модель поведінки для інших потенційних конфліктів, включно з ситуацією навколо Тайваню. Територіальні поступки України можуть створити небезпечний прецедент, який демонструватиме, що потужні держави можуть силою змінювати кордони слабших сусідів за досить помірну ціну.
