Іноді небезпека приходить не з автоматом і не з ракетою.
Іноді вона приходить з “експертним висновком”, гучним ярликом, телеефіром і фразою: “Це небезпечна секта”.
На перший погляд, це може виглядати як турбота про безпеку. Але якщо за такими кампаніями стоять люди й структури, пов’язані з російським антикультовим рухом, питання стає набагато серйознішим.
Саме про це йдеться у відео «ЩО ВІДОМО ПРО ЦЬОГО ПРОФЕСОРА? Олександр Дворкін: що стоїть за його діяльністю» на каналі «Голос Свободи».
Хто такий Олександр Дворкін?
Олександр Дворкін — одна з найвідоміших фігур російського антикультового руху. На сайті Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету він вказаний як президент Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект — РАЦИРС, а також як віцепрезидент FECRIS.
Це людина, яка роками впливала на російську антикультову систему.
Про ризики такої системи писала й Комісія США з міжнародної релігійної свободи — USCIRF. У своєму звіті про антикультовий рух і релігійне регулювання в Росії та на пострадянському просторі USCIRF описує, як антикультова риторика може використовуватися для тиску на релігійні меншини та обмеження свободи віросповідання.
У відео «Голосу Свободи» звучить ще жорсткіша оцінка: автори стверджують, що Дворкін і пов’язане з ним середовище навішують на людей та організації ярлики “сектантів”, “іноземних агентів”, “екстремістів” і навіть “ракових пухлин, які треба вирізати і випалити вогнем”.
Це вже не схоже на нормальну дискусію.
Це мова дегуманізації. Чому ця ідеологія небезпечна для України?
Україна воює не лише проти російської армії. Вона воює і проти російської інформаційної машини.
А ця машина працює не тільки через телевізор, Telegram-канали чи фейки про фронт. Вона може діяти тонше: через “експертів”, “релігієзнавців”, антикультові кампанії, суди, медіа і звинувачення проти громадських організацій.
Схема проста.
Спочатку людей називають “сектантами”.
Потім — “ворогами”.
Потім — “загрозою державі”.
А далі суспільство вже легше погоджується з тиском, заборонами або переслідуванням.
Саме про такі ризики йдеться в матеріалах USCIRF: коли держава або близькі до неї структури використовують антикультову риторику, це може перетворюватися на інструмент обмеження релігійної свободи.
Дворкін і Україна: чому це не просто “російська внутрішня історія”?
У відео «Голосу Свободи» стверджується, що Дворкін використовує щодо українців риторику про “неонацистів”.
Це твердження має перевірятися окремо. Але сама логіка небезпечна: якщо людей спочатку позначають як “сектантів”, “екстремістів” або “ворогів”, потім проти них легше виправдовувати будь-які дії.
Кремлівська пропаганда давно працює саме так: спочатку створює образ ворога, а потім пояснює, чому проти нього “можна все”.
Так само працюють і ярлики. Вони не пояснюють. Вони замінюють мислення страхом.
Де тут Ірина Кременовська?
Окрема частина цієї історії — Ірина Кременовська.
У матеріалі РБК-Україна про міжнародний форум у Вашингтоні зазначалося, що представники форуму ідентифікували Кременовську як фігуру, пов’язану з кремлівською антикультовою мережею в Україні, яка працює на Дворкіна.
Це серйозне публічне твердження, яке мають перевіряти компетентні органи.
Є ще один важливий момент. Кременовська позиціонує себе як експертку з питань національної безпеки. Тобто її слова можуть сприйматися не як особиста думка, а як “експертна оцінка”.
Саме тому питання до її публікацій, джерел і контактів не можна відкладати вбік.
Чому посилання на Олександра Невеєва викликає питання?
У вихідних матеріалах згадується, що Кременовська рекомендувала звернути увагу на Олександра Невеєва — російського автора і публічного коментатора.
Наведена цитата звучить так:
“Рекомендую лучше прислушаться к мнению специалиста, кандидата психологических наук Александра Невеева. Ссылку на видео вы найдёте в описании.”
У відкритих матеріалах Невеєва описують як російського автора з антиукраїнською риторикою. Також зазначається, що його пов’язували з базою “Миротворець”.
Для експертки з теми національної безпеки такі джерела — дуже слизька історія.
Якщо людина говорить від імені “безпеки України”, а сама радить слухати російського автора з такою репутацією, виникає просте питання: чиї наративи вона насправді підсилює?
У чому головна схема? Небезпека — у самій технології.
Береться громадська організація, релігійна спільнота або незалежний рух. Далі проти них запускають ярлики: “секта”, “екстремісти”, “іноземні агенти”, “загроза державі”.
Після цього суспільству вже не треба пояснювати факти. Достатньо повторювати ярлик.
Так працює дегуманізація. Людей перестають бачити людьми. Їх починають сприймати як “пухлину”, яку треба “вирізати”.
Саме такі формулювання і роблять ідеологію небезпечною.
Що відомо, а що потребує перевірки?
Відомо, що Дворкін очолює РАЦИРС. Це підтверджується його офіційною біографією на сайті ПСТГУ.
Відомо, що USCIRF описувала російський антикультовий рух як фактор, який впливає на обмеження релігійної свободи в Росії та на пострадянському просторі.
Відомо, що у відео «Голосу Свободи» звучить різка критика Дворкіна, РАЦИРС і їхньої ролі в дегуманізації людей.
Відомо, що РБК-Україна писало про заяви форуму у Вашингтоні, де Кременовську пов’язували з кремлівською антикультовою мережею.
Але прямі твердження про агентурну діяльність мають перевірятися офіційно. Саме правоохоронні органи мають встановити, де була особиста думка, де — інформаційна кампанія, а де — робота в інтересах російської мережі впливу.
Головні висновки
РАЦИРС — це не просто “антисектантський рух”. У контексті війни його риторика може працювати як інструмент інформаційного тиску.
Дворкінська логіка небезпечна тим, що вона не сперечається з людьми, а таврує їх.
Ярлик “секта” може стати зброєю, якщо його використовують не для захисту людей, а для переслідування неугодних.
Історія з Кременовською показує, чому важливо перевіряти не тільки самі заяви “експертів”, а й те, на кого вони посилаються, чиї наративи повторюють і кому це вигідно.
Висновок
Під час війни Україна має захищатися не лише від ракет, дронів і диверсантів.
Вона має захищатися і від ідей, які сіють ненависть, розколюють суспільство і створюють образ “внутрішнього ворога”.
Бо іноді інформаційна атака починається не з фейку. Іноді вона починається з одного ярлика.
