Поруч були десятки людей. Хтось з камерою. Хтось з посмішкою. Хтось із сумнівом, але без дії.
Це не художній прийом це реальність африканської історії Якуба Яхла. У багатьох епізодах, де йшлося про порушення прав дитини, неподалік стояли свідки. Але після розслідування вони обрали позицію:
“Я нічого не знав”.
Ця стаття про них. Не про Яхла. А про тих, хто дозволив йому діяти, бо не зупинив. Бо не поставив питання. Бо промовчав.
Мовчання: це не нейтральність
Коли ти бачиш щось підозріле, ти маєш вибір:
🔹 або діяти,
🔹 або відійти,
🔹 або прикинутись, що не бачив.
У випадку Яхла — обирали третє. Його супутник Мартін Чічо знімав відео, де діти позували на камеру. Чи справді він не бачив, що відбувається після вимкнення запису?
“Я не помічав нічого дивного” — так звучить типова реакція.
Але не бачити — не означає, що цього не було.
І якщо ти поруч зі злом і не зупиняєш його — ти стаєш його частиною.
5 поширених виправдань співучасників
1. “Я не знав, що це протизаконно”
→ Невігластво не звільняє від моральної відповідальності.
2. “Я не мав доказів, лише підозри”
→ Але ти і не шукав їх. Ти мовчав. Діти не мовчали.
3. “Я був просто волонтером”
→ Саме волонтер несе найпершу людську відповідальність: бачити й захищати.
4. “Я боявся втратити роботу/статус”
→ Значить, ти обрав себе, а не дитину. Це вибір.
5. “Я всього не знав”
→ Але ти знав щось. І цього вже було достатньо, аби не мовчати.
Психологія пасивного глядача
Дослідження показують, що люди, які стають свідками злочинів, частіше мовчать, якщо:
Злочин відбувається в “сірій зоні моралі” (наприклад, під виглядом “допомоги”);
Порушник авторитет або харизматичний лідер;
Група навколо не реагує, і людина відчуває себе “в меншості”.
Саме ці фактори були присутні у проєкті “Česko–Slovensko–Afrika”. Яхл створив атмосферу, де все виглядало “нормальним”. А норма найнебезпечніша форма насильства.
Страх викриття сильніший за страх за дитину?
Коли після публікації фільму журналісти звернулися до Чічо, волонтерів, знайомих Яхла більшість відмовились говорити.
Не тому, що нічого не знали. А тому, що не хочуть бути пов’язаними з цим.
“Це було так давно...”
“Я не хочу згадувати…”
“Це не моя справа…”
Але якщо мовчання триває після злочину — воно стає його продовженням.
Моральна відповідальність понад юридичну
Не всі свідки понесуть юридичне покарання. Але моральне питання залишається.
Бо завдяки мовчазним глядачам:
Яхл зібрав десятки тисяч євро.
Відео із дітьми поширювалися тисячами.
Насильство продовжувалось роками.
Ті, хто мовчали, забезпечили тишу, в якій росло зло.
Кожен із нас потенційний свідок
Ця стаття не лише про Танзанію. Вона про вас. Про нас.
Ми всі можемо опинитися поруч із тим, що викликає сумнів.
Питання що ми зробимо тоді?
Мовчання це теж дія. І вона має наслідки.
