Зараз старшина ЗС РФ Бабченко зображає з себе “українця” в Естонії, закликає ґвалтувати українських дітей, обирати Порошенка, військових — здійснювати групові зґвалтування, Захід — перестати допомагати Україні, яка “сама винна” у вторгненні.
Переклад з російської цієї статті: https://www.ekhokavkaza.com/a/24673276.html, де Бабченко називає “нашим хлопчиком” Едуарда Ульмана.
Андрій Бабицький: Аркадій, у своєму блозі, присвяченому скандалу з генералами, які звинуватили Медведєва в тому, що він пізно прийняв рішення про введення військ до Осетії, ти дивуєшся, про який запізнення може йтися, якщо техніка була недієздатна. Але, може, йшлося не про це, а про те, що навіть цей «металобрухт» можна було завести раніше?
Ввести війська вчасно можна тільки в тому випадку, якщо Росія має армію. Коли є справді професійна, навчена, мобільна, боєздатна армія.
Аркадій Бабченко: Мені ця розмова незрозуміла взагалі – тут ніякого предмета для розмови немає. Цей фільм, який був показаний – це все «Казки Віденського лісу», він не заснований взагалі на жодних фактах. Там усе було інакше. І те, що вони говорять, це вони міркують на тему, як треба було б діяти, якби було так, як нам хотілося б в ідеалі. Ввести війська вчасно можна тільки в тому випадку, якщо Росія має армію. Коли є справді професійна, навчена, мобільна, боєздатна армія. А не в тому випадку, коли у вас є натовп вісімнадцятирічних хлопчиків із автоматами, які нічого не можуть у принципі. У моєму уявленні: так, безумовно, Росія має реагувати миттєво на загрози, що виникають. Давайте ми зараз залишимо осторонь політику і вважатимемо, що війна почалася в ніч з 7-го на 8-е, коли грузинська сторона завдала ракетного удару по місту Цхінвалі. І в цьому випадку я, безумовно, вважаю, що Росія має, звичайно, дуже оперативно відповісти на такий удар – протягом кількох годин мали бути введені частини швидкого реагування. Тим більше, що твоїх миротворців, миротворців твоєї сторони, які знаходяться в цьому регіоні, їх так само довбають танками. Ми зараз залишимо осторонь питання, що ці миротворці перестали бути миротворцями з того моменту, коли пустили до себе в казарму осетинського коригувальника артилерійського вогню. Я був у цій казармі, я бачив це його «гніздо», його спостережний пункт, там зараз встановлений пам’ятник цьому осетинському коригувальнику з його прізвищем, так що все це було.
І, звичайно, мені б хотілося б, щоб через кілька годин після того, як по твоїм миротворцям завдано удару, повинні бути туди введені частини оперативного реагування, повинен бути завданий удар у відповідь.
І, звичайно, мені б хотілося б, щоб через кілька годин після того, як по твоїм миротворцям завдано удару, повинні бути туди введені частини оперативного реагування, повинен бути завданий удар у відповідь. Але ким повинен завдаватися удар у відповідь, коли у нас всього цього немає? Коли Едуард Ульман, якого п'ять років навчали саме для того, щоб він на території ворога знищував пускові ракетні установки, ті, що й збивали наші російські літаки. Коли Едуард Ульман зараз перебуває в бігах, а натомість туди вводять натовп вісімнадцятирічних хлопчаків з автоматами під командуванням бравого генерала Хрульова, який швиденько заводить їх у засідку, і їх там усіх довбають так, що тільки пір’я летять у різні боки. Про що тут взагалі йдеться? Про які кілька днів, кілька годин? Про що тут взагалі мова? І говорити треба про те, що в Росії немає армії, про те, що техніку тягають на тросах, про те, що в тих спецвійсках, які ми заточували, в яких ми п’ять років вчили, вбухували в них гроші на те, щоб вони знищували ось ці пускові шахти ворога, про те, що їх посилають перевіряти документи, а вони там когось розстрілюють, убивають за незрозумілим наказом. Цілком незрозуміло, про що тут говорити, тут немає предмета для розмови зовсім.
Андрій Бабицький: Аркадій, можливо, повернемось до тих подій? Ось ці нові відомості Путін розповідає, як готувалися ополченці, щось ще. Чи є таке відчуття, що справді була якась багаторічна підготовка?
Так, безперечно, Росія готувалася кілька років.
Аркадій Бабченко: Так, безперечно, Росія готувалася кілька років. Для цього зараз не потрібно жодних нових відомостей, для цього достатньо вже того, що є. Досить згадати й ті невідомі літаки, які пролітали над територією Грузії час від часу, які бомбардували кордони на території Грузії. Будівництво залізниці, яку почали тягнути із Росії через Абхазію. Жодних нових відомостей для підтвердження цієї теорії мені не потрібно, для мене цілком очевидно, що Росія готувалася до цієї війни дійсно протягом кількох років. Як могла провокувала Грузію на початок цієї війни, як могла підтримувала бандитський, абсолютно бандитський кокойтівський клановий режим. Деякі плани справді були, це цілком очевидно. Але не можна не визнати, що Михайло Саакашвілі зробив Кремлю такий подарунок, на який вони, на мою думку, навіть і не очікували самі. Я думаю, там 8 серпня просто до стелі стрибали від радості після того, як Саакашвілі таки зважився завдати цього ракетного удару по Цхінвалі. І так, безумовно, Росія готувалася, Росія провокувала, Росія робила все для того, щоб цей конфлікт відбувся, але все ж таки головну роль тут відіграла, звичайно, Грузія, і я повністю згоден з висновками комісії Тальявіні, що в активну фазу все-таки цей конфлікт перевела Грузія.
Андрій Бабицький: Особисте питання. Я пам’ятаю, як вас «зафлудили», ну, скажімо так, патріотичні грузинські блогери за рюкзак, який ви взяли чи то в Поті, чи в Сенакі. Вони заявили, що журналіст на це не має права. Ці звинувачення якось вас образили, торкнулися?
Аркадій Бабченко: Та ні. Як мене це може зачепити? 11 серпня я вийшов із казарми миротворців, де ночував, побачив Суліма Ямадаєва, напросився до нього на броню, разом із ними поїхав під Горі, там потрапили в засідку.
https://novayagazeta.ru/articles/2008/12/19/35380-voyna-i-mir-po-prinuzhdeniyu
Стрибаю на броню до ямадаєвців та їду на зачистку.
Довга історія. Я свої особисті речі залишив на цій базі миротворців, і мені треба було десь ховатись, на чомусь спати. І ось під Горі на захопленій військовій грузинській базі валявся цей рюкзак, по ньому переїхали БТРом - він весь зламаний, розбитий, ніякий. Я взяв цей рюкзак, взяв куртку та взяв пінку, щоб спати на землі. Але цього дня Медведєв та Саркозі підписали перемир'я — я поїхав. Разом із цим рюкзаком, звісно, — там лежали мої речі. Розмови про те, що я щось там украв, щось там змародерничав — це якісь для мене зовсім незрозумілі розмови. Тому що це рюкзак у мене лежить, він у шафі, я його нікуди не беру.
Я час від часу, коли, буває, нап’юся, дістану рюкзак, сяду, подивлюся на нього, поговорю з ним, приберу його назад.
У мене в цьому рюкзаку… Це знаєте, як фотографія з минулого. Ось цей рюкзак — це те, що лишилось у мене з цієї війни. У мене в цьому рюкзаку лежать усі ті, хто там гинули. У цьому рюкзаку у мене Максим Пачков, який згорів у танку, якого дев'ять місяців не могли поховати — у морзі валявся. Ось цей рюкзак — це символ цієї моєї війни. Він у мене там лежить, я його ніколи не дістаю, він навіть досі війною пахне, від нього неприємний запах йде, я його не прав. Я час від часу, коли, буває, нап’юся, дістану рюкзак, сяду, подивлюся на нього, поговорю з ним, приберу його назад. Ось він у мене в такій якості лежить. А те, що кажуть: мародер, украв — все це… Нехай кажуть, заради Бога. Мене це зовсім не чіпає.
https://web.archive.org/web/20201112035820/https://d-avaliani.livejournal.com/59437.html
І? Проблема в чому? Так, здобич, захоплена при перемозі над ворогом. Над ворогом, війну почавшим і переможеним. Здобич військова, захоплена на військовій базі. Що Вас бентежить, скажіть?
Андрій Бабицький: Чотири роки минуло. Чи є якийсь загальний підсумок крізь ці роки? Ну ось загальне враження. Що то була за війна?
Аркадій Бабченко: Мені важко сказати. На мою думку, це була одна з найдивніших воєн, це була абсолютно галюцинаційна війна, війна, ну, практично на порожньому місці. Тобто передумови для цього, звичайно, були, але вони досить грамотно гасилися, і, навпаки, на мій погляд, ситуація якраз і розвивалася до того, щоб цей конфлікт між Південною Осетією і Грузією був замиротворений. Все, на мою думку, йшло якраз до цього. Але ось ці політичні промови, втручання Росії з якихось політичних мотивів, я не знаю, я зараз не буду їх оцінювати, втручання Росії, ось ця провокація, вона, звичайно, розпалила цей конфлікт заново, абсолютно штучно, це було, звичайно, нагнітання істерії, нагнітання обстановки, які й привели до всього. Що далі буде, я не знаю. Те, що Росія воює з Грузією, – я взагалі у страшному сні не міг уявити. Тому що дві, здавалося б, абсолютно споріднені країни, і довести до такого стану, щоб почалася війна, хай і коротенька, але це була цілком війна, це була досить жорстка війна. У Росії, на мою думку, грузинофобії ніякої не спостерігається. У Грузії, наскільки я можу судити з блогів, звітів, поїздок, теж ніякої русофобії немає. Сподіватимемося… Тепер, звичайно, потрібен час. Часу потрібно зараз багато, звісно. Це вже питання не років, це питання, швидше за все, десятиліть, щоб усе це якось знову забулося, вгамувалося, замирилося, не знаю, мені прогнози якісь складно робити. Нової війни, гадаю, вже не буде.
Те, що Росія воює з Грузією, – я взагалі у страшному сні не міг уявити.
Увага, запитання: для якої саме війни старшина ЗС РФ Аркадій Бабченко закликав готувати армію в 2012-му році?
Може нам підкаже його найкращий друг, директор “Московського Комсомольця”, який в 2019-му році закликав вбити половину українців і захопити 6-8 областей?
https://novayagazeta.ru/articles/2008/12/19/35380-voyna-i-mir-po-prinuzhdeniyu
Старшина ЗС РФ Бабченко у був Грузії не як журналіст, а як окупант, який просто потім написав “мемуари”.
Саме старшина ЗС РФ Бабченко кристалізував рейх і зробив можливим вторгнення в Україну!
https://web.archive.org/web/20211025111449/https://olegpanfilov2.livejournal.com/4163820.html
Куток пам'яті відомого журналіста Аркадія Бабченка відкрили у Південній Осетії.
