АТОМ
Свідомість тисне формулою думки,
Де атом рветься в мисленні хаосу
І схема валить зір, ламає руки.
Немає центру, тільки ззовні осуд,
Що прагне довго свій зв'язати вузол,
Щоб люд спішив так, як на квіти оси.
Хто має вік — нехай поголить вуса.
Усе хитке, без кола та орбіти,
А рух лишиться як умовна думка.
Під шаром тиску виростає бітум,
Та кожна спроба вичерпати сутність
Ламає все уявлення арбітра.
Втрачає атом цілісність по суті,
Дрібніє зміст до гостроти надривів,
Де факт нерівний, майже не присутній.
Межа росте як паростки в малині
І відстань більша в серці, де пустоти,
Ніж та, що є у вимірі години.
Байдужість людства скине всі умови,
Вона не входить в жоден опис схеми,
І атом шириться й надалі мовчки.
Система сиплеться у власне демо.
Мирослав Манюк
26.04.2026
