Не чекав я що під час написання аналізу на Апекс, буду зацікавлений робити огляди на інші батл роялі. І так в мій список попала гра Фортнайт, Код, і навіть фільм Королівська битва. Доволі цікаво є те, що фільм є першовідкривачем концепції, і ще до цього всього надзвичайно добре зроблені.
Сам фільм базується на такому твердженні. В Японії все стало дуже погано, і всі стараються вижити як можуть, тільки от діти цього не розуміють, і займаються чим попало. Це змушує розумних людей створити систему яка змотивує дітей на якийсь рух та розуміння світу.
42 дітей засилають на безлюдний острів в 10 квадратних кілометрів, зі зброєю різної масті. Починаючи від гранат, закінчуючи кришкою від каструлі. Та щей до цього треба вбити всіх інших однокласників і все за три дні. Звісно ви могли бачити щось подібне в Голодних Іграх. Але на відмінно від Голодних Ігор тут не наглядають за драмою персонажів. Тут створюють бійню дітей, чиї батьки давно покинули свій розум.
І в такому світі змушенні виживати малі діти. Діти, яких по суті турбувало лиш одне навчання. Більше вони нічого не знали. А якщо діти були без шкільних турбот, то автоматично, вони вважалися нездарами. Не здатними на існування.
І для таких нездар придумали Королівську битву. Тільки цю битву ніхто не споглядає, всі заняті своїми ділами. І ледве виживають в справжньому світі. І тільки раз на рік десь в репортажі на 5 хвилин скажуть, що держава збирає дітей, та дружно мотивує їх на рух в перед до життя.
Мій голос не награний. Ви тільки послухайте, з яким оптимізмом проходить інструктаж гри.
Звісно похоже на награність тих самих Голодних Ігор, де все було зроблено для вистави. Але там, як і в книзі, так і в фільмі, більшість, якщо не всі погодилися з тим, що систему не можна зломати, що систему не обдурити. Звісно, це пояснено по лору. Якщо виграєш, то твій сектор отримає багатства.
Та уявіть собі, що переживання, історії персонажів, не наводилися до нас напряму, як до глядачів фільму. А прямували до глядачів вистави, і ми через них дізнавалися інформацію про внутрішні бійні. І приблизно таке відбувається в Королівській Битві. Історія кожної дитини розказується, так ніби ми можемо вибрати між ними, слідкувати не тільки за подіями головного героя, а за всіма подіями.
Саме при такому середовищі можна дійсно зануритися в цей світ жорстокої боротьби. Де ти чуєш не просто вистріли через 250 метрів, на схід у напрямку, приблизно дробовик, три, чи чотири жертви, дві людини атакуючі. Ти чуєш історію, як раптом життя багатьох людей обривається, через випадковість подій. Через не підготовленість. Чуєш крики. Зломлені дерева, кинуті брили каміння. Пташки здригаються від крику. І вже доходить запах крові. І на горизонті покривається кров’ю бліде тіло.
Опісля битви проходить така суха вижимка фактів, хто помер, і коли. Тут немає емоцій співчуття, чи радості. Тут просто нелогічність. Знищуючий самого себе порив діяти, проти інших.
В таких ситуаціях де всі немов подуріли, ті що вбивають, чи ті що тікають, чи ті, хто відбиваються. Всі так ніби стали божевільними, психами в різні. Просто будучи одним учасником.
І цікаво є те що всі вони хочуть зменшити кількість крові та конфліктів. Чи зійшовши зі скелі, давши місце іншим, чи закрившись в хаті. Мало хто хоче по дійсному битися і досягати цілей. Мало, хто хоче вбивати.
Але навіть ті, хто почали вмерати виправдовує те, що мало хто б зберіг здоровий глузд при такій ситуації.
Та тільки в таких ситуаціях можна знайти справжнього друга, який буде переживати, та захищати, й вкінці навіть пожертвувати собою, заради інших.
