Авторка: каріна
Як часто ми себе порівнюємо з героїнями фільмів, серіалів та книжок? Зазвичай порівняння виходять не на нашу користь, адже дівчина, що дивиться на нас з екрану або сторінок книжки, ідеальна. Її зовнішній вигляд далекий від реального, наче створений для того, щоби подобатися чоловікам. Насправді так і є. Усе це можна пояснити таким явищем, як «мейл гейз».
У феміністській теорії "male gaze" (чоловічий погляд) – це зображання жінок та світу в образотворчому мистецтві та в літературі з чоловічої, гетеросексуальної точки зору, яка представляє жінок як сексуальні об’єкти для задоволення гетеросексуальних чоловіків.
З точки зору "чоловічого погляду" жінка візуально позиціонується як об’єкт гетеросексуального чоловічого бажання. Її почуття, думки та власні сексуальні потяги менш важливі, ніж те, що вона є привабливою для чоловіків.
Ключова ідея феміністичної теорії кіно – концепція чоловічого погляду – була представлена вченою й режисеркою Лорою Малві у її відомому есе 1975 року "Візуальне задоволення та наративне кіно". Посилаючись на відомих психоаналітиків – Фрейда та Лакана – Малві стверджувала, що традиційні голлівудські фільми відповідають глибоко вкоріненому потягу, відомому як "скопофілія" (естетичне задоволення, отримане від погляду на предмет або людину).
Терміни скопофілія та скоптофілія позначають як естетичні, так і сексуальні задоволення, отримані від погляду на когось або щось. Малві стверджувала, що більшість популярних фільмів знято таким чином, щоби задовольнити чоловічу скопофілію.
Візуальні медіа мають тенденцію сексуалізувати жінок для глядача-чоловіка. Вчена зазначала, що в кіно жінки характеризуються тим, що на них потрібно дивитися. Жінка – "видовище", а чоловік – "споглядач".
"Чоловічий погляд" має на нас величезний вплив, адже ми щодня зустрічаємо його в рекламі, улюблених серіалах та фільмах, телевізійних програмах, навіть соціальні мережі потерпають від нього: оголені фотографії набирають найбільше лайків. Це впливає на нашу самооцінку та призводить до самооб’єктивації жінок та їхнього тіла. Ми не можемо сприймати себе окремою особистістю від нашого тіла, його зовнішній вигляд – те, чим можна подобатися соціуму. Жінки постійно тривожаться щодо форми та статури тіла саме через ідеалізовані стандарти краси в мас-медіа.
Чоловічий погляд концептуально протиставляється "жіночому".
Якщо "чоловічий погляд" фокусується на зображенні жіночого тіла й самої жінки як об’єкта, то в сучасному вживанні "female gaze" (жіночий погляд) використовується для позначення того, як жінка (сценаристка/режисерка/продюсерка) привносить у фільм погляд, який може відрізняється від чоловічого погляду. Жіночі фільми були жанром, який зосереджувався на жіночих ролях, демонструючи жінку як оповідачку, а не як видовище. Фільми, такі як "Ребекка та Стелла Даллас", є прикладами таких фільмів, у яких традиційна розповідь ведеться через героїню. Цей жанр фільму перетворився на сучасні "27 весіль" і подібні. Фільми призначені для того, щоби зобразити бажання головних героїнь, а отже, репрезентувати бажання глядачки фільму.
Хорошим порівнянням «жіночого» та "чоловічого" поглядів є образ персонажки коміксів Гарлі Квінн.
Її перша поява в "Загоні самогубців" була зрежесована Девідом Аєром, білим гетеросексуальним чоловіком. На ньому Харлі Квін була одягнена в коротесенькі шорти та порваний одяг, мала довгі дитячі кіски. Усі вони обслуговували гетеросексуальну чоловічу аудиторію, чоловіки — для чоловіків. У "Хижих пташках", режисеркою яких є Кеті Янь, Гарлі Квін зображується в яскравому дивацькому огляді, а сам фільм фокусується на її власній історії. Можна помітити, яку хвилю чоловічого обурення в інтернеті викликала друга стрічка: чоловікам важко втрачати свої привілеї.
Зараз ми все частіше можемо побачити фільми з жіночим поглядом, які популярні й мають величезну кількість фанатів, що також є важливим. "Леді-Птаха" режисерки Ґрети Ґервіґ, "Нетямущі" знята Емі Хекерлінг, "Портрет дівчини у вогні" режисерки Селін Ск’ямма, "Маленькі жінки", що також є твором Ґрети Ґервіґ, яку взагалі можна назвати рекордсменкою у світі жіночого кіно.
Світ дійсно змінюється й потроху відходить від зображення жінки лише як об’єкта.