При вході до лісу мандрівників часто зустрічає стогнання, що лунає з пущі, жорстко колючи серце страхом. Багатьох, хто наважився відвідати ці нещасні землі, непривітний оклик з темного лісу змушував тікати не озираючись. Втрата розуму була далеко не рідкістю. Адже крики ставали все ближче і ближче, не зважаючи на відчайдушну втечу потерпілих. Бували й прикрі випадки, коли серця слабких не витримували. Таких самотніх й нещасних могли знайти наступні мандрівники, якщо звісно, не звірі знаходили їх першими.
Дізнатися, що ж відбувається у цих проклятих місцях, можна в околишніх містах і селах. Однак ті, що отримали свій гіркий досвід, далеко не такі численні, на горе шукаючих для себе провідників. Та й бажаючих повернутися до лісу мало.
То банші - скажуть вам, кого з них не спитай, не по чутках вони знають цей факт. Хтось відразу подумає про потойбічних створінь народжених від страждань жінок, що пізнали болісну, несправедливу смерть. Проте причиною жаху, були аж ні як не привиди чи інша погань.
Досі єдине, що передається з уст у вуста серед поселень біля лісу, то це стара байка. Про ті часи, коли нині прокляті землі процвітали, а про так званих банші й зовсім не знали.
Всі розповідають на свій лад, але в одному погоджуються, що все почалося у молодому поселенні серед лісу. Лорд, якому було надані землі для освоєння, вирішив розпочати полювання на відьом.
Хтось підтримав, а хтось з жахом спостерігав як волали замучені дівчата. Мерзотне полювання було закінчено, так вважалося катам, але люди не перестали чути пронизливі волання. З того часу і вдень, і вночі по всій околиці стали чути крики вмираючих дівчат.
Той, хто раніше з прагненням полював, почав ридати й просити вибачення у розгніваних покійниць. Ніхто більше не знав спокою, церква не могла вгамувати відчайдушних селян, сторожі божеволіли від постійної напруги патрулюючи околиці. А сумнозвісний лорд, винуватець всього горя, за першої ж появи перед міщанами був розірваний натовпом з надією, що хоч це заспокоїть померлих. Однак, все залишалося незмінним. За якихось кілька місяців всі ці землі наче вимерли. Чутки поширилися разом з біженцями володінь покійного лорда, про жахливе нечисті лігво.
Паніка так би й поширювалася, якби не експедиція вислана королем. Спершу дослідники були насторожі та навіть запросили священника їх супроводжувати. Попри нервовий стан учасників експедиції через моторошне оточення, дослідникам вдалося визначити джерело проблеми.
Адже банші, це тутешній птах і страхітливий жіночий крик її улюблене звучання з багатьох інших, що він дізнався за своє існування. Ці птахи використовують його для позначення небезпеки, а змінивши тональність то й для поклику партнера. Іноді поводяться агресивно, переслідуючи бідолах завітавших у їхню місцевину.
Пройшов час й з’явились бажаючі дослідити химерних птахів, навіть брали у вихованці. Хоча, тих хто тішився б їхньою присутністю, напевно немає, сірі як попіл і неприродно розпатлане пір'я разом із повністю білими очима. Та все ж, є питання без відповіді. Чому вони не змінюються з поколінь у покоління? Адже, навіть відокремлена від родичів пташеня видає хоч й спотворений, але так само жахаючий крик.
Розкриття таємниці страхітливого лісу, втихомирило безконтрольне розповсюдження паніки, бодай у місцях де оселилися біженці. Проте, люди рідко змінюють своє ставлення до того, у що вже повірили.
Цей ліс і досі вважають проклятим,
проклятим відьмами на яких полювали.
