Які ж складні істоти- жінки? Ні, не так. Дурні. Через одненького ляпаса робити аборт. Безмозка зовсім. Вона його принизила цим. Він, мовляв, не заслуговує другу дитину, недостойний продовжувати рід. Так вона собі порахувала?! Та за це вона не тільки ляпаса заслуговує, він би її вбив зараз за це. Злоба знову заповнила його як вода. Здавалось зараз захлинеться від неї. Не було вже сил лежати тут в темряві, смороді, не маючи змоги ворушитися. Хотілось вилетіти в ніч, кинутись у двір, у свій дім, чи просто на будь - яку вулицю міста, на першого зустрічного перехожого, і накинутись на нього. Хотілось виплеснути злість через удари, хотілось побити, роздерти комусь лице, пустити кров кому небудь. В найкраще дружині. Сучка! Вона , вона заслуговує лежати тут, у труні! Вона вбила його дитину! Він навіть не знав, що вона вагітна. А дід ще каже , що він має подумати? Що він проклятий? Та чому він?
Ох, сил вже нема лежати. Він вже сумував за тією легкістю в тілі, яку відчував, коли виявив себе висячим перед вікном своєї двоюрідної сестри. Там було свіже повітря, приємні сутінки, і запах листя і дощу.
Нащо йому думати тепер про прожите життя? Хай живі думають. А він, що робитиме? Якщо Бог його не прикличе до себе, то що, в пекло? Ні, він не заслужив смажитись на пательні. За що? Це не він змусив дружину зробити аборт. Вона сама, він навіть не знав, що вона дитину носить.
А що ще такого він страшного зробив, щоб в пеклі мучитись? Ну, може, не був уважний до матері та сина. Але ж мати його винна сама в такому ставленні до неї. Завжди коханці були важливіші для неї за сина. А його власний син? Чи був він для сина справжнім батьком? О, це 100%, що тут він виконав свою роль. Завжди кидався на його захист, в будь якому випадку.
Опа. Прилетіла раптова думка. Все таки гидкий дід Бушінда змусив Олександра аналізувати пройдене життя? В пам'яті знову відкрилось ніби віконечко і він побачив один давній випадок.
Він, Олександр, стояв на вулиці біля своїх воріт і бикував на якогось чоловіка. Це був батько однієї дівчинки, що жила недалеко і вчилась з його сином в класі. Дівчинка стояла за батьком і очі були заплакані. В неї було розкуйовджене волосся, і на плечі велика синьо-червона пляма. Батько дівчинки був злий і трусився від емоцій. Він кричав, що син Олександра, Віктор, вирвав у його дівчинки пасмо волосся, і вдарив у плече з усьої сили. Дівчинка з плачем пояснювала, що вона з подружками гадали на картах. Хлопці підійшли і змушували їх прийняти в гру. Дівчата не хотіли, бо гадали власне на кохання і не хотіли ділитись секретами. Вирішили піти у двір до дівчинки, бо карти були її. Тоді Віктор підскочив і смикнув за волосся, а коли дівчинка не злякалась, а повернулась і відпихнула його, він її щосили штовхнув і ще раз видер за волосся. На крик дівчат вискочив батько, і вже побачив утікаючих хлопців. Вияснивши хто це був, батько одразу побіг до батьків Віктора.
Коли прийшов до двору Олександр вже “знав” іншу версію. Дівчинка його обзивала, кидала каміння і він її провчив.
Зараз, лежачи в труні нерухомо, Олександр спостерігав цю сцену збоку. Він побачив, як його син сховавшись за ворота кривляєтся і показує середній палець дівчині. Себе він побачив в дуже грізному виді. Очі вирячились на чужого чоловіка, лице було як буряк, жили на шиї понабрякали, він кричав і з рота бризкала слина, і постійно наступав на того чоловіка. Чоловік врешті зрозумів, що не доб'ється признання вини і відступив. Обійняв дочку і пішов. А Олександр гидким звуком зібрав слину і харкнув їм услід. Повернувся до сина і сказав:
Правильно зробив, з жінками так і треба, бо на голову сядуть.
В ввечері прийшла жінка, сказала, що до неї на роботу приходила мама тої дівчинки з ювенальним поліціянтом і шкільним психологом. Віктор мав в присутності батьків вибачитись перед дівчинкою, інакше буде складено протокол на батьків, за неналежне виховання.
Олександр як звір визвірився на дружину за те , що вона “прогнулась”. Треба було стояти на своєму і звинувачувати дівчинку.
Софія мовчала, готувала вечерю, Олександр з люттю перемикав канали телевізора, в Віктор сидів у кріслі , на колінах в нього була руда кішка. Віктор тримав її за передні лапки лівою рукою і притиснувши до грудей, а правою перевіряв гнучкість котячого, рудого з білим кінчиком, хвостика .
Ця сцена в голові Олександра була перервана далеким співом півня і глухим сміхом діда Бушінда.
Лице діда, страшне, носате, з великими порами, і страшними блискучими очима повільно виринуло перед ним. Дід сказав.
Прощайся з тілом. Більше ти його не побачиш. Роздивись в останнє, на що ти став схожий при житті, яке ти так вважав праведним. Запам'ятай цей сморід, він іде не від того, що ти помер. Ще надто мало часу пройшло від твоєї смерті. Так, тіло вже розкладається, але сморід іде від того чим ти був наповнений при житті. Так пахне жадібність і лють, дріб’язковість і хамство, алкоголізм і обжорство, тупа впевненість у власній правоті і безкарності. І я б хотів сказати, що я проклятий не через ці саме пороки. Але так. Ти і я, ми однакові були. Я був!. А ти поки залишаєшся таким. В мене була надія, що саме ти , народившись 50 років тому, позбавиш мене і наших родичів прокляття. Що ми нарешті побачим Бога і будемо прощені. Будем допущені як не в рай, то хоч куди небуть, де ми не будем безкінечно спостерігати моральний занепад нашого роду. Не будем постійно переживати моменти і ситуації в яких ми сумлінно, з апломбом гробимо своє життя і життя наших потомків. І вже років 45 я з глибоким сумом і зневагою дивлюсь на тебе і розумію, що кінець наших мук принесеш не ти.
Дід з гірким посміхом кістлявими, холодними руками взяв його за ліву руку та за шию і висмикнув з тіла та труни і кинув на траву біля купи вінків.
