Провокативні тези і питання, над якими ви могли не замислюватися
(Доповідь відбулась на Львівській конференції з ґештальт-терапії у 2025 році)
Говорячи про сексуальність в колі психотерапевтів, начебто дивно вживати концепції нормативності й природності. Ми ж виховані у феноменологічному індивідуалізованому дусі ґештальт-підходу, який уникає поняття норми. Та й щодо сексу, мейнстрімний погляд наразі такий самий: робіть що хочете, аби тільки всі учасники були задоволені.
Але насправді норма існує і там, і там. Ґештальт негласно утверджує ідеали творчої адаптації, усвідомлення потреб і якісного проходження цикла досвіду. Сексуальність же виникла задовго до людини (навіть хробаки та равлики займаються сексом, не кажучи вже про комах), і настільки міцно ґрунтується на біології, інстинктах та рефлексах, що загальних типових паттернів там суттєво більше, ніж привнесеного людським розумом різномаїття.
Кажучи про засади і прояви сексуальної поведінки, зручно використовувати погляд на людину як на триєдину біо-соціо-психологічну істоту. Біологічна частина у нас суттєво не змінювалась щонайменше останні два мільйони років (і про неї мова піде нижче). Соціальна — досить швидкоплинна, вона підлаштовується під особливості суспільних процесів, і тому сучасні сексуальні норми суттєво відрізняються від тих, що мали місце півстоліття тому, а ті — від столітньої, п’ятсотлітньої, тисячолітньої давнини тощо. Ну а психологічна частина в кожному індивідуальному випадку намагається допасувати та збалансувати імпульси та вимоги перших двох. (Паралелі з фройдівською моделлю “ід — его — суперего” тут не випадкові; пам’ятаємо, що Фройд починав саме з досліджень сексуальності).
Ремарка. Прошу вибачення у представників LGBTQIA+, але тут я буду розглядати найпоширеніший гетеросексуальний цисгендерний варіант. І тому, що зупинки на варіаціях розтягнуть розповідь поза всякі розумні межі, і тому, що на рівні даного розгляду питання ці відмінності суттєвої ролі не грають. Також я сфокусуюсь на контексті західної культури, оскільки ми живемо саме в ньому, а з іншими контекстами я знайомий значно гірше.
Також я вимушено узагальнюватиму та підкреслюватиму тенденції, бо інакше матеріал не вміститься в жодні часові рамки. Кожне з тверджень, які я наводитиму, має складніші деталі та виключення, на яких я не зупинятимусь. Моя задача — не надати абсолютно строгу інформацію, а зацікавити вас і підштовхнути до самостійного вивчення питання. (Наприклад, можете почати зі списка літератури наприкінці цього тексту).
Отже, який вигляд має сучасний соціо-сексуальний ландшафт? Якщо парою слів, то він до біса непослідовний. Сучасний стан економіки та технологій, з одного боку, дозволяє людям комфортно жити поодинці, а з іншого — шалено задирає вимоги до батьків щодо вирощування дітей. (З погляду ідеї K- та r-стратегій розмноження: люди, і до того K-стратегічні, стають надмірно K-стратегічними, найбільш K-стратегічними серед всіх істот Землі. Яка інша тварина піклується про своїх дітей аж цілих двадцять років? Навіть слони того не роблять). Це спонукає людей все більше відмовлятися від утворення шлюбів (в Європі прихильників самотнього життя вже більше половини) і народження дітей (а це загальна проблема розвинених країн; подивіться на Сінгапур та Південну Корею…), розриваючи зв’язок між сексом та шлюбом. (І розвиток способів контрацепції та лікування захворювань цьому тільки сприяє).
Водночас законодавство та суспільна мораль все ще інерційно спираються на релігійно-культурні норми індустріального та аграрного суспільств. Якщо коротко, то тут ми маємо полярне ставлення: секс є легальним та схвальним тільки в зареєстрованих шлюбних парах, маючи на увазі народження дітей. Ці полярні процеси (вільний секс заради задоволення і регульований секс заради розмноження) не можуть не конфліктувати. Вони й конфліктують, породжуючи приблизно всю художньо-романтичну творчість і значну кількість юридичних процесів за останні три-чотири століття, а психотерапевтам — і сімейним, і індивідуальним — дають нескінченне поле для роботи.
Спеціально зазначу, що шлюбно-розмножувальні вимоги до сексуальності тільки останнім часом стають виразно застарілими. До того вони століттями (точніше, протягом кількох тисячоліть) були незамінною умовою виживання, коли робочих рук постійно не вистачало, хвороби лікувались погано, та й війни були значно більш розповсюдженими (хоча й менш масштабними), ніж зараз. І вимоги ті мінялись з часом відповідно до суспільних потреб.
Один з яскравих прикладів: таке поняття як вік згоди, тобто вік, з якого люди вважаються здатними приймати усвідомлене рішення щодо сексу і, відповідно, заматися сексом. В Україні цей вік наразі — 16 років. Якщо ж подивитись по світу (можна в Вікіпедії, стаття Age of Consent by Country), то в половині світу цей вік складає 13–14 років, і ще в третині світу — 12 років (але там, де цей вік 12–14 років, діє правило “різниця у віці між партнерами не має перевищувати 4–6 років”, а необмежений дозвіл починає діяти з тих самих 16–18 років). В історичній перспективі само це поняття з’явилось у XII–XIII столітті, вік необмеженої згоди тоді був 10–12, наприкінці XIX століття його підняли до 13, потім до 16. До того готовність до сексу визначали просто по початку пубертата, тобто ті самі 10–12 років.
Звідки ж взялось обмеження “18+”, позначка, яка вже сприймається практично як цілісна піктограма? До готовності до сексу воно не має жодного відношення. Ці вікові обмеження на контент, які зараз покривають і кіно, і літературу, і комп’ютерні ігри, і живопис — колись виникла виключно у Голівуді, коли основні кінокомпанії перейнялися питанням моральності кіно. Так званий кодекс Гейза (який пуританськи забороняв не тільки зображення сексуальності, а й критику держави та духівництва, забороняв зображення злочинців тощо) був запропонований у 1930 році і силоміць нав’язаний всім у 1934. Сучасна ж система рейтингів виникла в США у 1968 році і завдяки культурному впливу США захопила світ.
Тобто, в більшості світу можно легально займатися сексом на кілька років раніше, ніж розповідати чи показувати його. Це створює неприємні прецеденти: наприклад, на більшості території США хлопець та дівчина 13 років можуть за бажанням займатись сексом, але якщо вона надсилає йому свою хтивку, то спрацьовують кілька тяжких кримінальних статей (виготовлення, розповсюдження, зберігання та перегляд дитячої порнографії). Були сумні випадки.
Отже, традиції обмеження сексуальності, які ми й досі на собі відчуваємо, в цілому (в нашій культурі) базуються на християнстві в цілому та одному з його напрямків, пуританству. Хоча, якщо уважно вчитатися, Біблія взагалі не проти сексу, тільки за, з задоволенням і побільше. Але — виключно в зареєстрованих шлюбах, і щоб від того народжувалось побільше дітей (наприклад, гріх Онана полягає не в мастурбації, а у відмові наробити дітей вдові свого померлого брата; історія Содома та Гоморри — не про вільний секс і гомосексуальність, а про нечуйність та небажання допомагати злиденним). Що не дивно, якщо згадати, які народи, в які часи і в яких умовах ту Біблію писали. Крім того, Біблія не проти сексуального рабства, конкубіната, пропонування власних дочок для секса чужинцям тощо.
Щодо ж пуританства, там історія ще кумедніша.
Сучасні (часто надмірні та нелогічні) правила обмежень сексуального та еротичного контенту в інтернеті походять, головним чином, з відповідних американських законів, бо інтернет народився в США, і головні контролюючі компанії ще й досі зібрані в тій країні.
Американські закони щодо сексу, вагітності, абортів, шлюбів тощо, здебільшого походять з пуританської протестантської моралі, бо саме цей різновид християн традиційно переважає в Штатах ще з тих часів, коли вони тільки утворювались і були ще тільки британською колонією.
Пуританські протестанти масово емігрували з Англії в Америку тому, що на той час вони були вже занадто морально суворими для англійського суспільства, і їх назагал не любили, і вони самі не любили оте зіпсоване суспільство Старого світу.
А з’явились пуритани в Англії тоді, коли англійська церква агресивно відокремлювалась від римської і потребувала запекло їбанутого революційного настрою як рушія того процесу і очищення від католицьких наративів. (Це ми вже дійшли до другої половини XVI століття, королювання Елізабет I, а трошки згодом на сцену там вийшов Олівер Кромвель.)
Відокремлення англійської церкви започаткував в першій половині XVI століття король Генрі VIII. Судячи з історичних описів, жвавий був чолов’яга, був одружений шість разів, а з Римським папою посрався власне через бажання анулювати свій перший шлюб. Папа йому відмовив, Генрі образився і вирішив: “Якщо римська церква заважає моєму статевому життю — тим гірше для римської церкви!” І все закрутилося.
Отже. В XXI столітті ми не можемо вільно демонструвати певні теми в інтернеті тому, що в XVI столітті одному королю закортіло мати повну свободу дій саме в цих темах.
Як ми бачимо, всі намагання і церкви, і держав якось обмежити вільну людську сексуальність спрацьовували так собі. По-справжньому вірні моногамні шлюбні стосунки як були, так і залишаються виразною меншістю. Щаслива розпуста століттями панувала навіть в деяких монастирях; по-справжньому необмежений секс пригальмував тільки Колумб, коли наприкінці XV століття привіз до Європи сифіліс. Ну а наскільки вільнішими нрави були в античному світі, ви й самі мабуть знаєте (наприклад, про цілковито нормативну загальну гомосексуальність та наготу, або про те, з якої культури походить слово “оргія”).
Отже справа в тому, що ми, люди, взагалі-то не моногамні і не схильні обмежуватися тривалими суто парними стосунками. Навіть під тиском традицій ми переважно лише серійно-моногамні (чи дотримуємось інших моделей вивільнення сексуальності типу епізодичних адюльтерів). Можете провести експеримент в якійсь групі: попитайте, хто за своє життя вважав сексуально привабливою лише одну-єдину людину? А кому доводилось помічати сексуальну привабливість кількох людей паралельно (не обов’язково реалізовувати ці імпульси — але чи виникали вони взагалі)? Соціальне стримування сексуальності в усіх його варіаціях раз по раз програє біологічній основі. Яка ж вона? Давайте подивимось.
І дивитись нам треба на реконструкції життя людей до великої аграрної катастрофи (її частіше називають аграрною революцією, але слова καταστροφή і revolutio означають те саме, тільки різними мовами). Десять тисяч років тому людство розпочало перехід від збирання і мисливства до сільського господарства. Цей момент визначає початок неоліту. З’явилися стабільні надлишки їжі — і це започаткувало перехід від племінного до родинного укладу, бійки і війни за багатства, пониження жінок в статусі до цінної хатньої худоби (і відповідні сексуальні обмеження, які значно пізніше підсумувало християнство). А ще різко погіршилося різномаїття їжі, умови осілого життя, прийшли нові страшні хвороби (яким в маленьких племенах просто не було звідки взятися і де розгулятися)… Тільки у XXI столітті людство в цілому почало повертатися до тієї якості життя, яка панувала в епоху збирачів та мисливців.
Звідки ми знаємо, як жили прадавні люди? З реконструкцій палеонтологів; зі спостережень за сучасними примітивними племенами (зараз їх вже не залишилось, не зачеплених цивілізацією, але залишились описи місіонерів щодо тих культур, які вони знищували на користь місіонерської позиції). І ми маємо приклади шимпанзе та бонобо, з якими люди еволюційно розійшлися два мільйони років тому — і всі підстави гадати, що в плані організації зграї та сексуального життя люди все ще близькі до цих двох видів. Особливо до бонобо.
(Якщо ви ще не знаєте про бонобо, неодмінно поцікавтесь! В плані сексу вони найближчі до людей, їхні статеві органи дозволяють їм всю людську камасутру — і вони цим користуються. А ще вони обіймаються і цілуються, як ми, вирішують суперечки примирювальним сексом тощо. Природні хіпі).
Тож які характерні особливості життя збирачів та мисливців? Все життя на свіжому повітрі, в колі сотні-двох співплемінників, плюс кілька інших племен, до яких можна дійти пішки. Особистих речей мінімум — тільки якийсь одяг, прикраси та мисливська зброя, все інше спільне. Їжу добувають всі, на це йде години чотири на день. Надлишки розподіляють між собою, і їх не залишається. Решту часу можна крафтити, бавитися, танцювати, робити одне одному нерви (як без цього) і, звісно, займатися сексом. В світі без інтернета, комп’ютерних ігор, серіалів та книжок секс — це найкраще з загальнодоступного.
І секс був будь-яким, тільки не інтимним. Уявіть, яка може бути інтимність в племені, яке більшість часу перебуває разом на очах одне в одного (а ходити далеко до джунглів удвох заради сексу ризиковано, хижаки з’їдять)? Секс був публічним, і найчастіше груповим (що ми й спостерігаємо і у мавп, і у примітивних племен).
Цю модель підкріплюють ще кілька деталей. По-перше, специфічна будова чоловічого члена, який під час сексу (тривалого! на відміну від мавп, людський статевий акт триває не 10–30 секунд, а 5–10 хвилин), як поршень, ефективно висмоктує з піхви сперму попередників. По-друге, характерні мимовільні жіночі вокалізації під час сексу — вокалізації, які збуджують більшість чоловіків і багатьох жінок, які їх чують, таким чином запрошуючи інших долучитися до оргії. (Завдяки цьому механізму власне й існує весь жанр порно).
По-третє, у людей, шимпанзе і бонобо статевий диморфізм виражений слабко, тобто самиці не зобов’язані безумовно підкорятися вдвічі більшим і сильнішим за них самцям (як у орангутанів, горил та павіанів), а мають власну волю та ініціативу в питаннях сексу. В результаті люди, як і шимпанзе і бонобо, не б’ються за право володіти жінками; всі запліднюють всіх, і боротьба за першість відбувається вже серед сперматозоїдів в глибині піхви. Згідно зі спостереженнями за примітивними племенами та зграями мавп, серед них розповсюджені традиції, коли жінки ходять до сусідніх племен (зграй) заради сексу та запліднення, а потім повертаються до своїх співплемінників.
Ну й, як відомо, людські жінки, на відміну від мавп і більшості інших тварин, не мають помітних зовнішніх ознак фертильності. Нічого у нас не набухає, не червоніє, і запах не змінюється. Це ознака того, що у нашого виду секс слугує не тільки для розмноження, а й для створення та посилення емоційних зв’язків всіх з усіма (це було дуже зручно в часи, коли люди були не розумніші за мавп, а плем’я докупи тримати якось було треба). Сексуальне задоволення і оргазм — це концентрований окситоцино-дофаміновий вибух, який ті зв’язки і закріплює.
Ще один цікавий наслідок такої необмеженої сексуальності (крім дуже рідкісних проявів ревнощів) — це визначення батьківства. Це у нас, сучасних, є прислів’я “неможливо бути трошки вагітною”. В ті часи (і це загальні незалежні переконання багатьох примітивних племен) кожна жінка од початку сексуального життя вважалася завжди трошки вагітною. З кожним сексом кількість сперми в животі жінки збільшувалась, і з якогось відсотку це вже ставало помітно. Тому секс не переривався і під час вагітності (вважали, що нові порції сперми допомагають плоду рости більшим і сильнішим), і всі жінки були зацікавлені позайматися сексом з усіма найкращими чоловіками, щоб дитина успадкувала всі якості. Ну й, відповідно, у кожної дитини була купа батьків, які про неї піклувалися.
Такий от вигляд має біологічний бік нашої сексуальності. Вільна, безтурботна (не було ані небезпечних хвороб, ані переймань про вагітність), публічна, групова.
Підсумовуючи, зачепимо врешті й психологічну частину сексуальності. Взагалі-то секс — дуже проста річ (пам’ятаєте, ним займаються навіть хробаки та равлики), але наш розум дуже любить все переускладнювати. (Розум, власне, це лише калькулятор для обчислення складних ймовірностей, який забагато про себе думає…) Насправді, розум під час сексу тільки заважає. Недаремно кажуть, що найкраще облаштувати місце, потурбуватися про контрацепцію, домовитись про стоп-слово, і далі максимально віддатися процесу.
Секс — це виключно про грайливість і задоволення. Ну й утворення та підкріплення емоційної близькості. І виключно про ці його якості і варто турбуватися.
Легко сказати, звісно. Всі ми знаємо, скільки довкола сексуальності накручено культурних заборон, подеколи травматичного досвіду, зайвих сенсів, нерідко помилково сформованих рефлексів (див. фетишизм), можливо невластивих нам інтроектованих ревнощів… Не кажучи вже про складнощі з цілісним проходженням циклу досвіду, від тривалої прелюдії, через злиття в повному контакті, до повільної асиміляції досвіду.
Ідеальний психологічний стан нашої свідомості — це коли ми можемо вільно займатися сексом, коли хочемо, і не займатись, коли не хочемо. (Щоб, наприклад, сором і провина не ставали на заваді ані збудженню, ані гальмуванню). Це здатність вільно обговорювати між собою сексуальний досвід, бажання і плани — так само вільно, як говорити про їжу та розваги (ну, в ідеалі; комусь і про їжу та розваги казати складно). Це здатність без поспіху переходити від романтичної фази (де максимум можна триматися за руки) через еротичну (всі варіанти тактильних контактів, крім генітальної зони) до сексуальної (власне до сексу). Здатність не поспішати вивільняти збудження, щоб дати йому накопичитися і посилитися. Здатність відчувати і розуміти, що саме, коли і як нам подобається, а коли і як вже ні, і тоді призупинятися чи міняти способи (знов-таки, комусь це взагалі складно).
Власне заради розвитку такої вільної автентичної сексуальності, як частини здатності до автентичного контакту і творчого допасування в цілому, і існує наша професія психотерапевтів (і сексологів).
На цьому все. Вдалого вам всім сексу. Відпустіть свого внутрішнього бонобо :)
Рекомендована література
Бейкер Р. Постільні війни [Robin Baker. Sperm Wars].
Кляйн М. Сексуальний інтелект [Marty Klein. Sexual Intelligence].
Мартель Б. Сексуальність, любов та гештальт [Brigitte Martel. Sexualité, Amour et Gestalt].
Нагоскі Е. Як бажає жінка [Emily Nagoski. Come As You Are].
Нагоскі Е. Як довго бажає жінка [Emily Nagoski. Come Together].
Райан К. Секс на світанку [Christopher Ryan. Sex at Dawn].
Харарі Ю. Sapiens [Yuval Noah Harari. Sapiens].
