Чи помітив/ла, як змінилося наповнення полиць наших книгарень упродовж кількох останніх років? А скільки книжок українських авторів з’явилося у твоїй бібліотеці?
Українська книговидавнича сфера стрімко розвивається, адаптується під інтереси читача та пропонує найрізноманітніші тексти. Деяких сучасних авторів уже без крихти сумніву зараховують до високої полиці, а черги на книжкові фестивалі простягаються на сотні метрів.
Наша журналістка, Софія Стефанишин, не впустила нагоди дізнатися більше про книжковий ринок України на головній літературній події року — Книжковому Арсеналі, тому читай про «нових класиків», успіх Ілларіона Павлюка та українську літературу після війни в новому інтерв’ю із літературознавицею Богданою Романцовою!
— З чого ви радите починати читати сучасну українську літературу?
— Насправді багато в нас зараз абсолютно різних жанрів, у нас така повнокровна література — кожен може знайти собі щось до смаку. Треба зважати на те, які жанри ближчі. Якщо, наприклад, майбутній читач української літератури любить трилери або пригодницькі романи, то тут можна взяти «Я бачу вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка — бестселер минулого року, більш ніж сто тисяч примірників, прекрасні наклади як для будь-яких авторів.
Якщо читач має схильність до історичної романістики, то мені дуже подобається «Фелікс Австрія» Софії Андрухович: це і жанровий текст, і добре написаний текст, із багатьма деталями, і це прекрасна робота з історичним фактажем, дуже уважна й ніжна робота з архівами. Якщо ж вам ближча поезія, то тут у нас загалом величезна кількість текстів на вибір! Можна читати ось цю прекрасну серію класики «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
У мене улюблений поет-вісімдесятник Римарук, я, звісно, усім раджу Римарука, однак можна брати і Жиленко, і Білоцерківець, можна брати когось із сучасників, військових поетів. Наприклад, Артур Дронь дуже хороші тексти пише, Макс Кривцов, на жаль, уже покійний, зі своєю чудовою збіркою, яку ми всі читали ще на його сторінках у фейсбуці.
Що мені подобається в сучасній літературі, так це те, що в нас немає якогось провисання.
У нас є горор, як от спільнота «Бабай», у нас є «Фантастичні talks», у нас є дитяча література. Тож треба відходити від жанрів і смаків, а вже потім шукати свого автора.
— Ви згадали про Павлюка, як гадаєте, у чому секрет успіху його книжок?
— Павлюк, по-перше, сам собою дуже харизматичний, і він прекрасний мовець, він подобається людям, він чудовий як репрезентант своїх текстів. У нього тексти, які, з одного боку, дуже динамічні, тобто їх цікаво читати, вони жваві, там добре виписаний сюжет; а з другого боку, вони із певною дрібкою інтелектуального підтексту, інтертексту, де можна знайти, наприклад, алюзії на Босха або на мітологічні якісь системи. Ти читаєш і радієш тому, що ти впізнаєш їх, людям подобаються загадки, їм подобається розгадувати ці загадки. Ну і в нього цікаві персонажі: іноді надламані, іноді проблемні, такі харизматичні сучасні герої, за якими цікаво стежити. Я думаю, усе це разом, плюс чудовий маркетинг, який, безумовно, у Павлюка є, дають дуже добрі результати.
— Як ви гадаєте, хто із сучасних українських авторів згодом увійде до канону?
— У нас уже є низка письменників, які явно претендують на це місце. Звісно, Софія Андрухович, вона дуже сильно пише, і мені подобається, як вона змінюється, мені подобається, що вона шукає. Так, можна знайти якісь там недоліки або аналізувати, що щось могло бути інакшим у її романах, однак якщо порівняти ранні її твори та більш пізні, то я бачу, як Софія працює над своїм стилем, працює із текстом, із формою. Це дуже круто, коли людина постійно вдосконалюється.
Звісно, у нас є ті, хто вже ввійшов, як от Оксана Забужко, Сергій Жадан. Це вже очевидно, ця висока полиця, вони нікуди звідти не підуть. Є дуже сильна поезія, як от Катя Калитко або Юлія Мусаковська, Галина Крук. Це авторки, які, вочевидь, увійдуть у канон української літератури. У нас багато хорошої дитячої літератури та авторів, які поєднують кілька жанрів. Наприклад, Іван Малкович, він уже класик, живий класик — до нього можна торкнутися, із ним можна зустрітися. Я думаю, що таких імен дуже багато, я лише почала список.
— Ми часто згадуємо про «розстріляне відродження», рефлексуємо про наші шістдесяті, повертаємо імена репресованих митців у сьогодення. Як згодом назвуть наше покоління і чи назвуть нас новим «розстріляним відродженням»?
— Я тут насправді не хотіла б повторювати цей термін «розстріляне відродження», бо я не скажу, що вони зазнали поразки, але тоді українську культуру штовхнули в прірву, українська література в неї впала й потім із тієї прірви дуже довго вибиралася.
Я якраз вірю, що українська література може підсилитися. Що це той матеріал, який стає сильнішим, коли на нього чинять тиск, тому що ми зараз навпаки в періоді розвитку, попереду дуже багато звершень.
І попри те, що в нас є фізично знищені письменники, як от Вакуленко, Амеліна, Кривцов, Мисяк і багато-багато інших, на жаль, їх дуже багато, мені здається, що, по-перше, тепер наше завдання постійно говорити про них і пам’ятати. Їхні імена мають звучати на постійній основі, а не лише як новинний привід. По-друге, ми під тиском стаємо міцніші, і ніколи ще українська література за часів незалежности не користувалася таким читацьким, глядацьким попитом. Ще ніколи не було такого запиту на українську культуру, тому, мені здається, що тиск нас не притлумлює, а навпаки — ми стаємо сильніші й маємо за це боротися. Я думаю, що буде якась назва, однак не «розстріляне відродження», це буде щось інше.
Можливо, ми саме те покоління, якому судилося завершити цю велику війну, і це буде покоління, яке перемогло попри втрати.
— Яка книга, написана після початку повномасштабного вторгнення, пробирає вас до мурах?
— «Позивний для Йова» мого друга Сашка Михеда, тому що це дуже сильна репортажистика. «Бахмут» Мирослава Лаюка, мого однокурсника й чудового поета, тому що це неймовірний текст. «Як ми назвемо цю війну?» — хроніка від Ukraїner, яка щойно вийшла, тому що це найкраща сьогодні, як на мене, хроніка, вона дуже детальна, там блискуча робота із текстами, із відеоматеріалами, з аудіальною складовою. З усім! Це величезний шмат роботи, який уся команда Ukraїner робила, і я була свідкою цього. Неймовірна робота!
— Якою ви бачите українську літературу після завершення цієї війни?
— Я думаю, що українська література буде трансформуватися і змінюватися. Ми, вочевидь, усі стали різкішими, збільшилася градація чорного та білого, і тому нам так складно знаходити спільну мову із такими ліберальними європейцями, які не розуміють, чому не можна припинити стріляти й все. Я думаю, що в нас буде дуже потужна тожсамість, зсередини, бо ми часто будували свою ідентичність на запереченнях: «Ми не такі, як…».
А зараз ми запитуємо себе, а які ми, що нас вирізняє, які наші риси є вагомими. І оцей пошук, і кристалізація нашої ідентичности, яка не має бути сталою, — це плинний феномен, вона дасть дуже багато важливих відповідей. Я вважаю, що зараз ми якраз шукаємо відповіді на ці запитання, дивимось у дзеркало, впізнаємо себе, бачимо глибше, дізнаємося більше про наше минуле, прослідковуємо в цьому певні паралелі, розуміємо, які уроки варто засвоїти. Українська література після цього постане повнокровною, сильною, незалежною, і вона буде спиратися сама на себе.
— Які зміни в смаках українського читача ви помітили після початку повномасштабного вторгнення?
— Дуже посилилась увага до історії, до культури, до нон-фікшну. Нон-фікшн зараз просто переживає сплеск і свій розвій, причому не лише нон-фікшн воєнний, а різний.
У «Віхоли» є серія нон-фікшну, і вона добре продається: українські науковці говорять про мікробіологію, або про фізику, або палеонтологію — і воно подобається людям. І люди зрозуміли, що можна не лише Даймонда купувати чи Сапольські, а що в нас і свого дуже багато. Я бачу зацікавлення в українських авторах, зараз найкращий час для дебюту українських авторів, зараз величезний запит видавців на це і величезний запит читачів, тому що багато хто перейшов остаточно з російської книжки, а багато хто звернув увагу на українську літературу і зрозумів, що не лише іноземних авторів можна читати, а й у нас дуже багато свого, ніяк не гіршого, і можна це читати й підтримувати українського автора. А можна ще й зустрітися, це багато важить, піти, наприклад, на презентацію, поговорити, зробити селфі.
І, власне, багато уваги зараз до перевидань класики. У нас багато серій класики, одразу різних видавництв. Тут і прекрасна серія від «Віват», яку Цимбал курує, тут і серія від «Pabulum», який уже закрився, але серія була дуже гарна. Тут і «Віхола», звісно, і «Темпора» із «Нашими 20-ми». І увага до всієї цієї класики, перевідкриття або відкриття для себе триває. Я ніде не бачила, щоби було стільки обговорень Багряного й «Тигроловів», здається, кожен блогер уже написав і зібрався поговорити про це.
Мені іноді хочеться підсунути другу книжку і сказати: «Чуваки, в українській літературі є інша книжка!». Я, звісно, трохи по-снобськи іронізую, але мене дуже надихає, що багато хто тепер говорить про літературу й вибудовує певне коло.
— Як вважаєте: чого бракує нашому сучасному книговидавничому ринку?
— По-перше, нам завжди бракує грошей, по-друге, нам бракує системної державної політики, яка була б не просто «тут ми вкинемо трішечки грошей на культуру, а тут ми якось промотуємо, а тут ми взагалі на пів року забули про цю культуру». Мені потрібна системна робота інституцій, щоб ці інституції мали досвід, вміли працювати, вміли промотувати літературу, підтримувати видавців, знали, кого підтримувати, чому малі й середні видавці потребують більше підтримки, ніж гіганти ринку. Щоби була більше підтримка нішевих видань, наукових видань, щоби була тісніша робота інституцій наукових із видавцями, щоби була хороша підтримка й буст для іноземних видавців, які перекладають нашу літературу. Зараз триває Fellowship для іноземних видавців від Книжкового Арсеналу, і це прекрасно, такого має бути багато. Програми підтримки видавців, премії перекладачам, як «Drahoman Prize» — це те, чого в нас небагато, воно досить скромне, мало б бути більше. Слава Богу є PEN та інші хороші організації, однак отакої системности мені іноді бракує.
Інтерв'юерка: Софія Стефанишин
Коректорка: Ангеліна Іванченко
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
